Війна нас не скорить!

Війна торкнулася всіх нас, російська агресія вплинула на життя кожної української родини. Хтось не довго думаючи, зібрав речі та виїхав із сім’єю за кордон. Чи правильне це рішення? Варто було залишитись? На це питання немає чіткої відповіді. Але в той момент, для людини було важливе її життя, життя її родини, тому аби уберегтися від «асвабаждєнія» вони мусили приймати швидкі рішення.

Також, на цей час, багато хто вже повернувся з закордону додому. Біль за свою країну заполонив їх серця. Вони не могли читати новини та просто дивитися, як страждає мирне населення. Деякі повернулися і стали волонтерами, та ті, хто не мав такої змоги, просто намагалися хоча б чимось бути корисними: вони відправляли гроші на ЗСУ (я впевнена, що й досі так роблять).

Душа все ще болить, але ми не здаємося! Ми просто віримо, проте і не годуємо одне одного марними сподіваннями. Кожен з нас розуміє всі наслідки цієї страшної чорної бурі під назвою росія. Вона ніколи не буде над нами, бо свідомий народ бачить кота в мішку неозброєним оком. То навіть не кіт, то смог, сажа, гній і кров зібрані разом з путінської скарбниці.

Війна як ніколи об’єднала людей, бо тільки так ми зможемо перемогти зло. «Нас багато, нас не подолати», ця фраза зараз неабияк актуальна. Щасливе майбутнє можливе тільки за умови нашої непокори та зібраності. Російська пропаганда вплинула на розум свого населення та не оминула і якусь частину нашого. Але ми швидко виявили зрадників, хоч і не всіх. Тих, хто поширював фейки, сіяв паніку та хотів розколоти нас на ворожі табори всередині нашої країни. Перебіжчики хотіли поставити українців на стежку розбрату ще до 2014 року та першими зробили це саме москалі. Якщо замислитись і згадати історію, то можна зрозуміти, що неаргументована ненависть московитів до українського народу була завжди.

Вони довели, що не заслуговують більше називатися людьми. Після всіх тих звірств, крадіжок, глумління і багато чого, що не піддається здоровому глузду, ми зрозуміли з ким маємо справу. Ні, це не живі істоти з розумінням простору і часу, це не люди з почуттями, це просто тварини, котрі водночас все розуміють, але продовжують йти за «вождем» їхнього плем’я. А «вождь», своєю чергою, як тільки може користується ними та втілює свої невдалі психопатичні плани.

Кожен з нас гідний свободи, бо ми ‒ люди!

0

Автор публікації

Офлайн 2 місяці

Anna Stepanets

0
Коментарі: 0Публікації: 1Реєстрація: 06-12-2022

You may also like...

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю