Вікно Овертона або Можливість легалізувати будь-яку ідею?
ЇЇ називають теорією можливостей, нею залякують у прагненні дискредитувати будь-які ліберальні ідеї й уміло використовують у процесі просування конспірологічних ідей, які базуються на обмеженні свободи людей (особливо коли справа доходить до толерування гомосексуальних стосунків, які у російськомовних джерелах одразу ж порівнюються з канібалізмом!). Йдеться про політичну та соціальну концепцію «вікно Овертона», названу на честь соціолога Джозефа Овертона, віце-президента Макінакського центру публічної політики, який розробив цю концепцію. Досліджуючи історичні зміни в суспільстві, Овертон зробив висновок: ставлення соціуму до певних принципових питань мають не природній характер. Натомість в основі таких змін лежать продумані соціальні технології.
Суть концепції можна описати так: різні позиції, які перетинаються в розрізі однієї й тієї ж проблеми, можна розкласти на спектр, крайніми точками якого будуть ультраправі та ультраліві погляди. Відрізок між ними буде містити найбільш прийнятні для суспільства в конкретний момент думки. Але цей відрізок з часом може переміщуватись горизонтально з різних причин. І саме ті настрої, які опиняються в «вікні» в даний момент, можуть використовуватись політиками ідеологічно, адже суспільство сприймає їх як норму. Тобто політичні артисти обмежені у тих політичних ідеях, які можуть підтримувати. Бо публічно ті позиції й погляди, які не входять у ці «рамки дозволеного», може бути небезпечно для репутації і нести непередбачувану реакцію суспільства. Іншими словами, той, хто не потрапив у «вікно», шансів на виборах не має.
Заради справедливості, варто зазначити, що сам Овертон працював над своєю концепцією не так довго. Точніше, взагалі не розробляв цю методику. Усього лиш досліджував і аналізував суспільні процеси і робив відповідні висновки. Після його загибелі в автотрощі, за «вікно» брались ще кілька фахівців у сфері політичної аналітики та піару. То ж шкала допустимості ідей була запропонована вже послідовниками Овертона.
Останнім часом все частіше темою овертонівської концепції маніпулюють, трактують її неправильно, аби буквально залякати певні верстви суспільства. У цих маніпуляціях «вікно Овертона» називають руйнівною технологією, яка здатна легалізувати найстрашніші ідеї, робити із недопустимого популярне і нормальне. Такі маніпулятивні ідеї, зокрема, прижились у російському суспільстві (не нехтують ними і в тамтешньому політикумі), про що свідчить вже зараз велика кількість публікацій на російськомовних (досить сумнівних за якістю контенту, але досить розкручених) інтернет-ресурсах.
Насправді ж, попри переконання, що «вікно Овертона» є інструментом управління масами, воно є методом впливу на погляди суспільства, а всього лиш описує ці погляди у конкретний момент. Неправильне розуміння концепції виникло після того, як світ побачив фантастичний роман Глена Бека «Вікно Овертона». Книга стала популярною та обговорюваною, а згодом дехто Джо Картер опублікував власну інтерпретацію технології, у якій описав п’ять кроків, за допомогою яких суспільство можна змусити прийняти будь-яку ідею. Матеріал отримав масове поширення і межі між оригінальною концепцією і фейком у розумінні звичайних людей стерлись. Так з’явились маніпуляції, пов’язані з концепцією Овертона, про які я писала раніше. І так, дуже легко, з допомогою вже нового «вікна», одна з основоположних норм перетворилась у збочену ідею.
Насправді ж, фахівці Макінакського центру, який дав світу теорію Овертона, стверджують, що вікно рухається не під впливом політиків чи маркетологів, під дією досить складного, динамічного явища, але в межах повільної еволюції норм і цінностей. Політики не визначають, ЩО є прийнятним, а що ні. Натомість Центр приводить приклад змін у шкільній освіті, які, за принципом «вікна Овертона», політики і можуть використовувати у передвиборчих перегонах і в роботі із електоратом.
Автор публікації
