Вірність та довіра
Як ви думаєте чи можуть існувати ці поняття окремо один від одного? Що повинно з’явитися спочатку? Довіра, яка як кредит видається своєму партнеру? Чи вірність, яку потрібно довести чи спростувати можливість зради?
Як же виникає такий механізм як ревнощі? В які моменти це наш захист від розчарувань, а в які просто егоїзм та маніпуляція?
Мене цікавить глибинна природа цих почуттів. Чому в одних це виникає на пустому місці, там де і поряд не має ніякої загрози? А у деяких партнерів є тотальна довіра, що легкий флірт з іншими (безпечними, тими кому довіряєш) сприймається, як харизма, комунікабельність, жарт.
Я знаю такі сімейні пари, у яких довіра – це така база, основа, яку не потрібно кожен раз перевіряти. Вона є неосяжною для ока у кожному вчинку. Я відчуваю її, як повагу.
Якщо я поважаю свого партнера по бізнесу і в нас відбувала ситуація, у якій ми чогось не дорахувалися, мені не прийде на думку одразу звинувачувати його у крадіжці. Спочатку ми переберемо всі зовнішні причини й до останнього я буду шукати таке пояснення, яке залише честь мого партнера у порядку. Чому ж у сімейному житті відбувається по іншому?
Що за біль говорить у людині, який готовий без будь-якої причини робити боляче близькій людині своїми звинуваченнями? Що за комплекси штовхають людей в деструктивні емоції? Чому людям так подобається жити в цих емоціях, а не насолоджуватися кожним днем один з одним?
Мені б дуже хотілось, щоб люди усвідомили самодостатність. Щоб відчули себе щасливими, щоб ніхто більше не проживав цих страшних підозр, що його можуть зрадити або обдурити. Я мрію, щоб усі вміли видавати такі кредити довіри.
Автор публікації
