В межах блог-кафе у Черкасах обговорили історію та розвиток українського кіно
17 жовтня в Черкаському державному технологічному університеті відбулась чергова зустріч Програми з розширення можливостей заради порозуміння для лідерів громад в Україні «Мир у цифровий час». Амбасадорка Програми Марина Северинчук в межах реалізації свого мініпроєкту “У пошуках сенсів: війна як тригер до творчості” запропонувала до обговорення тему “Українське кіно: індикатор національної ідеї крізь роки і політичні режими”.
Досить часто мені доводилось чути, що українського кіно як такого не існує, бо, мовляв, нічого гідного в незалежній Україні так і не зняли. Це вкрай образливо для мене як для людини, яка глибоко шанує і знає українське мистецтво, зокрема, і кінематограф. Адже вже протягом більш ніж століття українське кіновиробництво демонструє світу не лише непересічний талант акторів, режисерів, операторів, сценаристів з України, а й, попри всі політичні режими, які довелось витримати українцям, несе ту національну ідею, яку не можуть знищити диктатори й тирани, – зазначила амбасадорка.
Під час заходу учасники змогли зануритись в історію українського кіно від його витоків: від створення українцем Йосипом Тимченком кіноапарату ще за два роки до аналогічного винаходу братів Люм’єрів.
Обговорили силу і сталість національної ідеї, яка читалась в українських німих кінокартинах імперського періоду, посилилась і закріпилась у часи УНР, проростала крізь радянську пропаганду, цензуру і заборони. Дискутували про причини занепаду українського кіно у роки Незалежності, фактичне повне витіснення вітчизняного кінопродукту російським контентом та про те, що сучасні українці, починаючи з 2014 року, стають свідками не лише творення нової історії, а й становлення українського кінематографу нової якості та нових сенсів.