Забезпечення гендерної рівності як напрям реалізації концепції гідної праці в Україні
У 2005 році ухвалено профільний Закон України «Про забезпечення
рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», яким визначено основні
напрями державної гендерної політики, органи влади, відповідальні за її
реалізацію, структурні елементи політики з метою забезпечення паритетного
становища жінок і чоловіків в усіх сферах життя. На підставі цього Закону
Україна почала системно розбудовувати національний механізм утвердження
гендерної рівності.
Державна соціальна програма забезпечення рівних прав та
можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року, спрямована на
укріплення інституційних механізмів забезпечення гендерної рівності з
комплексним підходом до подолання інституційних обмежень у сфері гендерної
рівності, зокрема удосконалення нормативно-правової бази; урахування
гендерного компонента в програмах економічного та соціального розвитку;
удосконалення механізму проведення гендерно-правової експертизи тощо.
Завдяки активній роботі щодо впровадження рівних прав та можливостей
скасовано низку нормативно-правових актів, які раніше перешкоджали
професійній реалізації жінок. Найважливішими здобутками є такі:
1) скасування у грудні 2017 року наказу Міністерства охорони здоров’я
№ 256 від 1993 року, яким було визначено перелік із 450 заборонених для жінок
професій. Серед галузей, де жінкам було заборонено працювати, були підземні
роботи, водіння деяких видів вантажного та пасажирського транспорту, робота
в машинному відділенні корабля, низка будівельних спеціальностей тощо.
Також жінка не могла бути машиністкою метро, водійкою автобуса, пожежною.
Скасування цього наказу стало важливим кроком до забезпечення прав жінок у
сфері працевлаштування та недискримінації за ознакою статі;
2) ухвалення у вересні 2018 року Верховною Радою України Закону
України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення
рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової
служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях» № 2523-
VIII № 2523-VIII надає рівні можливості чоловікам та жінкам для укладання
контракту на військову службу, рівний доступ до військових звань, посад,
рівний обсяг відповідальності під час служби.
Критики вважають, що трудове процесуальне право повинно враховувати ґендерні стереотипи на ринку праці. Для забезпечення фактичної ґендерної рівності у трудових відносинах право повинне передбачати для жінок додаткові процесуальні гарантії. Зокрема слід передбачити додаткові підстави для судового позову в разі непризначення жінки на вищу посаду, незважаючи на її кваліфікацію. Тягар доведення в таких випадках необхідно покласти на роботодавця. Жінкам також має бути дозволено ініціювати такий судовий позов, якщо вони вважають, що їх дискримінують, оскільки роботодавці повинні надати докази того, що, віддавши перевагу чоловіку, вони виходили суто з професійних характеристик працівників і факту дискримінації щодо жінки не було. Включення таких положень до українського законодавства дасть змогу суттєво знизити рівень дискримінації щодо жінок у разі призначення на вищі посади, оскільки у працівників/жінок з’явиться правовий механізм здійснення своїх
прав.
Явище професійної сегрегації в українському суспільстві є відображенням існуючих професійних стереотипів. Асиметричне ставлення до жінок у професійній структурі суспільства призводить до розривів в оплаті праці, дискримінації при наймі на роботу, нерівномірного розподілу чоловіків та жінок у різних галузях (горизонтальна сегрегація) та дискримінації щодо розподілу посад у рамках окремих професійних груп. Усупереч конституційним нормам ґендер також має значний вплив на можливості
професійного зростання.
Щодо горизонтальної сегрегації, то в Україні є чіткий розподіл галузей економіки між статями. Традиційно жіночими галузями є педагогіка, охорона здоров’я, торгівля, громадське харчування. Зараз відбуваються значні структурні зміни в промисловості, зростає частка жінок в будівництві, транспорті, важкій та легкій промисловості. Проте, причина таких змін стосується не так більшої ґендерної рівності, як виходу працівників чоловіків із цих галузей внаслідок низьких заробітків і великої заборгованості з виплати заробітної плати.
За чинним українським законодавством чоловіки і жінки абсолютно рівні у своїх процесуальних правах. Проте на практиці нерідко трапляються ситуації, коли жінки не мають можливості реалізовувати свої права, а юридична рівність не гарантує рівність фактичну.
Існує багато фактів непрямої ґендерної дискримінації (таких як висування необґрунтованих ґендерно-специфічних вимог до певних посад), але ця практика характерна не для всіх роботодавців. Щодо кар’єрного зростання, то в більшості випадків більш успішними в цьому є чоловіки. Певний ґендерний поділ праці існує й на побутовому рівні. Як правило, під час зустрічей жінки/співробітниці виконують традиційні жіночі обов’язки (сервірують стіл, миють посуд тощо), тоді як чоловіки виконують організаційні завдання.
Цей проєкт виконується у співпраці з громадською організацією «Фундація прав людини» та фінансується Інститутом зовнішніх культурних зв’язків (IFA) коштами Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина.
#PeaceInDigitalEra
#ФундаціяПравЛюдини
#HumanRightsFoundation
Автор публікації
