Забуття як найстрашніший сон у “Незримому житті Адді Лярю”

Щойно у Нью-Йорку прокинулася дівчина. З милою прикметою – семизір’ям  веснянок на обличчі. Та як її сьогодні зватимуть – геть не важливо.

Колись вона б представилася Аделіною, Адді. У маленькому селищі Війоні, у Франції, кожен знав її родину, на прізвище Лярю.Там вона і наосліп знайшла б свій дім біля старого тиса. Тільки було це декілька століть тому.

Спокійно, ця історія не про вампірів. Ну знаєте, таких вічно молодих і красивих кровопивців. Ні. Не те, щоб я мала упередження щодо всіляких вампірських саг, але вони давно приїлися.

За жанром це все ж фентезі, написане досить приємною мовою Вікторії Шваб. Уперше відкрила для себе цю письменницю, завдяки пораді дитячої авторки і блогерки Олександри Войцехівської. Ще одним внутрішнім аргументом стало видавництво “Книголав”. До речі, саме вони видають в Україні Фредріка Бакмана, тож залишили для мене стійку асоціацію з чимось затишним і дещо сентиментальним.

Оповідь ведеться у декількох часових площинах. Двох більш сучасних нам і однієї, що охоплює все минуле, від народження і юності героїні.

Аделіна народилася у кінці 17 го століття. Її світ існував у захопливих оповідках батька про різні міста, його майстерні, де він створював дерев’яні іграшки, у власних мрійливих малюнках, і в лісі, де стара Естель вчила молитися давнім богам. Язичництво тут мало міцне коріння, хоч із матір’ю Аделіна ходила до церкви і по-справжньому не вірила ні тим, ні іншим.

У час, коли найкращою і схоже, що єдиною, перспективою для дівчини вважалося заміжжя, наша героїня мріє про свободу. Суспільство ж іншої думки, бо 23 роки – буцімто глибока старість і вкрай необхідно хоч за когось видати дівчину. Наречена тікає. Приготувавши ціну – батьківську дерев’яну каблучку – просить порятунку у води і лісу. Та забула про найважливіше – і не помітила, як сіло сонце.

“Нехай давні боги й могутні, та вони ані добрі, ані милостиві. Вони ненадійні, вони мінливі, як місячне сяйво на воді, як тіні в бурю. Закличиш їх – стережися: з обережністю висловлюй свої бажання і не забудь сплатити ціну. І навіть у біді чи безнадії ніколи не молися богам, що озиваються посмерку” – згадуватиме Адді слова Естель вже після зустрічі з мороком.

Бога темряви цікавить лише одна ціна. Тож, привіт, Фаусте, ти знову за своє, скільки людей твоїми ж помилками мудрішали? Дівчина, як і ти, віддала душу, тільки якомусь іншому Мефистофелю. У цій історії він – безіменний. Йому ще нескінченні роки чекати, доки сама ж Аделіна подарує йому ім’я.

Тут починається неймовірно довге життя Адді Люрю. Яку забудуть усі, хто колись її знав і кожен, кого вона зустріне потім. Варто лише втратити її з поля зору, причинити двері абощо. Це ж і є свобода, жодної відповідальності – насміхатиметься морок. Буде забагато помилок і принижень, зокрема, у не такому приязному Парижі, як колись здавалося. Попереду нові мови і країни, та нарешті вміння лишати по собі слід, навіть зникаючи з пам’яті. Доки в одній маленькій книгарні не зустрінеться той, хто чомусь пам’ятатиме її. І це буде новий початок або інша історія.

Казка про вибір і втрати, про ціну, пошук і суб’єктивність відчуття часу. Дещо про мистецтво й історію, стереотипи і гендерні пастки минулого й теперішнього. Вплив батьківської упередженості століттями раніше і в наш час також.

Не можу назвати себе шанувальницею подібного жанру, але зробити несподіваний вибір книги для відпочинку виявилося корисно. Загорніться і ви в іншу реальність на якийсь час. Можливо, знайдете там щось своє.

0

Автор публікації

Офлайн 1 місяць

a.lit

9
Коментарі: 0Публікації: 30Реєстрація: 09-08-2022

You may also like...

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю