Згоріла на роботі!

У давньому опитуванні в моїй сторі в Instagram про професійне вигорання 100% відповідей небагаточисельних фоловерів підтвердили: ця тема їм не просто знайома, вона болить їм. Тоді ж і з’явився цей текст, який я багато місяців все не зважувалась опублікувати. Втім, вже давно залишивши позаду цей стан, нині, у щоденному спілкуванні з різними людьми, розумію: про синдром XXI століття, як називають нині вигорання на роботі, говорити варто. Хоча б для того, щоб якомога менше людей розуміли, що з ними відбувається, і не запускали своє ментальне здоров’я.

Старші люди його не розуміють: «От ми робили і в колгоспі, і город обробляли, і худобу, і п’ятеро дітей, і нічого, а тепер ходить у тепло-добро і незадоволене».

Той, хто з таким не стикався, звинуватить тебе в ліні й симуляції.

Більше того, сімейні лікарі легко можуть пояснити твій стан усім, від «перегрілась» до «це такий вірус ходить» (це реальні діагнози реального лікаря, раптом що!), але не поцікавитись умовами твого життя і особливо (!) роботи.

Між тим, у Міжнародному класифікаторі хвороб термін «вигорання» означає наслідок тривалого невирішеного стресу на робочому місці. З 2019 року ВООЗ використовує його саме у випадках, пов’язаних із роботою. Тому вчені говорять саме про синдром, а не хворобу.

Хронічний стрес, принесений в сумці з роботи, виснажує наші емоційні й фізичні ресурси. Ось мої симптоми, які не те що натякали – кричали! – що я вигораю до тла і час щось змінювати:

  • Втома. Шалена, цілодобова втома навіть після, здавалось би, міцного сну. Ти просто ходяче гальмо!
  • Безсоння. Міцний сон – то явище рідкісне, бо спати ти не можеш, хіба 2-3 години на добу, скільки б трав’яних чаїв і навіть снодійних не пила (і келих вина на ніч теж не помагав).
  • Слабкість. Стан пом’ятої ганчірочки з ватними руками і ногами і гормональні стрибки.
  • Головний біль як стан життя. І якщо вранці макітра не болить, то додому з роботи вона приходить у перманентно-больовому стані. Ти вже потихеньку придумуєш собі страшний діагноз, біжиш по лікарях, а всі аналізи і знімки кажуть, що все майже в нормі, а мігрень собі як жила у твоїй голові, так і живе.
  • Проблеми з травленням.
  • Імунітет не просто поганий, він з мінусом, нижче нуля. За рік – 8 ГВРІ, дві з них які вимагали антибіотиків.
  • Почуття постійної пригніченості і байдужості до того, що я роблю і що взагалі відбувається навколо. Те, від чого я кайфувала раніше, чим горіла, стало найбільшою карою
  • Хронічна роздратованість і нервовість. Зриватись на рідних – то, скажу, я вам, остання справа.
  • Підвищена тривожність. Щодня починаєш чекати якоїсь біди до вечора
  • Дурнувата і нікому не потрібна надвідповідальність і повна апатія й зневіра в роботі й колективних стосунках.

Фух, писала цей список і наче знову пережила оті 1,5 року свого життя, які, дякувати небесам, минулись! І то не значить, що робота погана, то значить, що ми з нею, мабуть, не дуже зійшлись у рівні стресовості. І відпустка, яка ніколи за моє життя не відгулювалась до кінця передбачені законом 24 дні (бо як же без мене?) не допомагала, до речі!

Як бути, спитаєте? Діяти, а не терпіти. Бо далі так жити не можна, це небезпечно!

Звичайно, існують поради і практика профілактики професійного вигорання. Як от: ефективний розподіл часу на робочий і особистий, робота в команді з колективом, підтримка психологічного комфорту в тому самому колективі, визначення пріоритетів у роботі. Не знаю, наскільки ефективним все це виходить у реальному житті, бо я, як ви вже зрозуміли, перескочила ці етапи. Але, досліджуючи тему, бачу, що навіть лікарі не завжди можуть вчасно помітити у себе емоційне виснаження.

То ж, коли профілактика вже не діє, ось вам мій особистий, вистражданий власним досвідом, рецепт:

  1. Полюбити себе знов. Важко, але потрібно.
  2. Не жити інтересами інших – лиш би не образились – у збиток собі.
  3. Насолоджуватись життям поза роботою. Концерти, театр, книги, шашлики, город, кулінарія, танці, лежання пузом догори – усе, що не робота, і усе, що в кайф.
  4. Познайомитись із гарним фахівцем у галузі медицини. Мені про те, що маю справу саме з вигоранням, сказала невролог. Якби цього не сталось, мабуть, я би почала ходити до психолога. Бо мені це вже було необхідно. І це нормально, а не соромно!
  5. І головне! Звільнитись. Без жалю і страху перед невідомістю. І просто місяць пожити іншим життям: спати до обіду, їсти смаколики, забути про професію і все, що з нею пов’язано. Так, це непросто в наш час і не всі з вашого оточення це зрозуміють. Бо яка ж притомна людина за власною волею піде з роботи у часи, коли тисячі не можуть тієї роботи знайти? Але це найбільш дієво, повірте. Дуже важливо зникнути з місця й оточення, яке стало для вас токсичним, і викинути його зі свого життя. Після цього сили і на нову роботу, і на нові звершення і на нові емоції знайдуться. І ще багато чого досягнете. Тільки вже в іншому місці, з іншими людьми і з іншою (іншим) собою.
1

Автор публікації

Офлайн 3 місяці

Maryna Severynchuk

8
Коментарі: 1Публікації: 25Реєстрація: 15-11-2021

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю