Квіти перемоги: спонтанний живопис з Олегом Винником

Ставши евакуйованим, ти проходиш кілька стадій.

То вже згодом ти можеш будувати якісь плани, думати про отримання довідки ВПО, заморочуватись над тим, де взяти ковдру й каструлю з кришкою, та навіть обирати між вівсянкою й бутербродом на сніданок.

Але на першій стадії все інакше. Це той момент, коли ти тільки-но вирвався або з окупації, або з-під обстрілів під тихе небо, під рідний український прапор.

Таких людей одразу видно. Вони змучені й сірі. Вони легко «заводяться» й нервово жестикулюють. Вони дикими очима дивляться на каву з молоком і не можуть повірити в те, що вона реальна. Не менш дикими очима вони вдивляються в полиці магазинів. Вони дослухаються до кожного звука й періодично шукають дикими очима своїх дітей. Вони ще абсолютно не готові планувати своє майбутнє.

…Роздобути води й хліба, приготувати їсти на вогнищі, сховатися у підвалі, почувши певний звук – оце зрозуміла й звична для них реальність.

А малювання гуашшю яскравих квітів – та ще й з котом на колінах, та ще й на тлі осінніх Карпат… Це для них щось ірреальне.

І саме такі слухачі 12 жовтня прийшли на майстер-клас зі спонтанного живопису від харківського художника Олега Винника – в рамках артрезиденції «Аура міста».

Ці люди – здебільшого жінки з дітьми та онуками – буквально за пару днів до того завдяки Червоному Хресту змогли виїхати з Ізюму Харківської області та Глухова, що на Сумщині. Волонтери поселили їх до санаторію «Континент» у селі Поляна на Закарпатті, дали можливість прийти до тями, наскільки це можливо… І тепер кожному й кожній з них треба вирішувати, що робити далі. Варіантом, який пропонують міжнародні партнери, є виїзд до Норвегії, і цим людям треба швидко робити вибір – чи пристати на таку пропозицію. В контексті відсутності роботи, власного немолодого віку, необхідності вчити дітей, неволодіння іноземними мовами, та ще й з урахуванням розхитаної психіки – вибір надважкий.

Саме в такий надважкий момент і потрапили вони до рук Олега Винника…

…І бачили б ви, з яким натхненням вони малювали…

***

Контраст між тим, звідки ці люди виїхали, і тим, куди вони потрапили, був, напевно, не терапевтичним, а шокотерапевтичним.

Там ти думала, де б роздобути чаю і чи не зарано виходити з підвалу…

А тут ти думаєш, чи не забагато води взяла на пензля, щоб змочити папір. І думаєш, який колір обрати для квітки. І в який глечик цю квітку «поставити»…

***

Навіть під час малювання вони час від часу починали знову говорити все на ті самі теми.

– У мене закордонного паспорта немає, то я, напевно, додому повернусь, – напівжартома каже немолода Віра.

– Ви ж знаєте, яка там мова? – питає хтось у 15-річних підлітків Дмитра та Лізи. – Вивчите, нічого страшного…

– Чисте небо, без літаків, – відповідає на питання Олега щодо власних асоціацій з Перемогою Людмила, мама Дмитра. Вона з 15-річним сином пережила окупацію рідного Ізюму, важкі бої за місто…

Її виснаженість – фізична й моральна – просто б’є в очі.

Багато тижнів – кожної секунди – вона переживала такі страхи за свого дорослого хлопчика, які годі й описати.

А ось її син тримається. Принаймні зовні. Посміхається, малює, гладить санаторського кота… Миє пензлі та стаканчики після роботи… І жартує.

…Правду кажучи, це досить складно описати.

Описати те, як мистецтво лікує настільки травмованих людей.

Але – лікує.

Більше фото – https://dievagromada.org/gallery/

Артрезиденція «Аура міста» Арттерапевтична програма «Евакуйовані» реалізується громадською організацією  «Центр спільного розвитку «Дієва громада» за підтримки проєкту «Розбудова структур надання послуг та освітнього потенціалу для психосоціального забезпечення в Україні», що впроваджується GIZ за дорученням уряду Німеччини.

0

Автор публікації

Офлайн 1 день

K_Koverga

6
Коментарі: 0Публікації: 196Реєстрація: 16-11-2021

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю