Луганська область. Кози й розстріляний собака. І рештки хати серед сосен
Одного разу я про це вже розповідала – на своїй сторінці в соцмережі. Але тоді ще не було продовження.
Отже, у моєї дочки є подруга. А у неї – теж подруга. Цій дівчині трохи за 18. Жила з батьком і мамою в одному з сіл Луганщини, від Сєвєродонецька недалеко. У такому, знаєте, де сосни навколо…
У квітні прийшли в це село військові. Українські. Дуже просили мешканців евакуюватись. Дівчина з батьком послухались. Сіли в авто і виїхали. А мама дівчини не змогла… Лишилась.
Як людина її покоління, як жінка, думаю, що розумію її. Вона не змогла залишити там кіз і собаку… Це ж тобі не коти – в переноску чи сумку не покладеш.
…І ось через кілька днів після того (вже вісім місяців тому!) ввечері мої діти з подругою заговорили про цю родину.
Того дня дівчина і її батько – ті, що таки вирішили виїхати і виїхали – змогли додзвонитись мамі й дружині.
Ось ключове (та й практично єдине), що вона розповіла: «Вони з’їли кіз… І розстріляли собаку… І навіщо я залишилась…» Яких саме військових мала на увазі, не уточнила.
Для мене це історія не про те, чому люди залишаються. Адже кожен має право на свої мотиви.
І не про те, які саме військові з’їли кіз та розстріляли собаку. Адже й наші, й окупанти хочуть їсти, а великого агресивного собаку сприймають як небезпеку.
Це історія про те, що у 2022 році в центрі Європи на асфальтованому мості через Тясмин, по якому несуться сучасні фури, двоє дівчат – одній 20, другій 17 – і пацан, якому 16, ВСЕРЙОЗ, СПОКІЙНО, ЯК ТАК І ТРЕБА, говорять про те, що в подруги військові з’їли кіз, розстріляли собаку… Обговорюють, чи права була мама, коли залишалась… Обговорюють, хто більше ризикував життям – мама, залишаючись, чи батько з дочкою, виїжджаючи… Обговорюють, чи це могли бути наші – адже наші навряд чи розстріляли б собаку… Але ж собака небезпечний, великий – напевно, могли б і наші… Тим більше що їм хочеться вірити: в селі НАШІ…
Розумієте, оці троє балакають про це всерйоз. І досі. Усі ці десять місяців вони всерйоз спілкуються лише на подібні та дотичні теми.
***
…Історія має продовження.
Поживши в глибокій «тихій» окупації в тій же Луганській області (на Міловщині, чи що…), батько з дочкою в якийсь момент наважились приїхати у своє село. Вони застали там рештки хати, яка, вочевидь, горіла. Під битою цеглою та іншим будівельним сміттям – ані рештків трупа, ані документів мами.
***
Там ростуть такі самі сосни, крізь які я дивилась на небо у Кремінському лісі.
Ви чули, як балакають одна до одної верхні гілки сосен під кремінським чи рубіжанським вітром, у вересні чи в травні, о третій ранку? Чи у Риб’янцевому. І як до них озиваються птахи?
Автор публікації
