Медіамісто: комунікації, мобільність та публічні простори

Поява нових медіа завжди змінює місто: його образ та образ життя мешканців, їхні буденні практики. Сучасна соціокультурна медіа тенденція – це пропозиція суспільству нових форм комунікацій та виражена потреба в нових формах суспільної комунікації від самого соціуму, – що в сукупності породжує як чергові «нові медіа», так і зміни в структурі
міського середовища. Нинішні медіа не просто змінили образ життя містянина, але передусім додали чергового виміру звичним предметам міського ландшафту та конвертували обивательські звички в цифровий інтерфейс / формат. Сучасне місто буквально оповите медіа, вони повсемісно оточують людей в місті й формують їхнє сприйняття реальності. Головне, що медіа надали просторам сучасних міст – це новітня швидкість та інтенсивність передачі даних, з’явився елемент небувалої раніше спонтанності, свободи пересування та перебування.
Соціальні мережі Інтернет-простору та мобільні додатки до портативних пристроїв додали місту ще один вимір, дещо з(а)мінивши повсякденні ритуали їхніми цифровими аналогами. Проте, минуле міське життя нікуди не поділось, скоріше воно трансформувалося оновленою медійною складовою: в тому сенсі, що якщо колись в місті можна було бачити людину за чашкою кави та з ранковою газетою, то нині – це людина в тій же ж кав’ярні, занурена в інформаційну стрічку на планшеті чи у смартфоні. За загальними рисами зміни незначні: споживач медіа-контенту та медіа-носій, але якщо зануритися в суть, то тип інформації, яку
споживає містянин суттєво різниться порівняно з тією, яку мали містяни ХХ століття. Інформація стала індивідуалістичною, контент особистісним, інституційність медіа меншою мірою організаційна, більшою мірою приватна і міжособистісна.

Сьогоденні медіа плинні, сітьові, потокові, динамічні. «Плинний модерн» відобразився на медіях, конструюванні їхнього контенту, технологіях збору та поширення інформації. В «рідкій» сучасності, де успішними є люди, які здатні бути вільними у визначеності того як і куди пересуватися в фізичному і соціальному просторах, медіа-простір, отримавши виклики сучасності, адаптувався й змінившись сам, трансформував свого споживача.

Сучасні технології медій впливають на зміни публічних просторів. Теоретики плинної сучасності (З. Бауман, Дж. Уррі, М. Кастельс) зазначають, що простір все більше конституюється не в категоріях «місць», але в категоріях «потоків», якими рухаються люди, ідеї, речі.
Сучасний містянин витрачає чимало часу саме в потокових місцях, які характеризуються передусім нестабільністю, проте такою, що скоріше стимулює, ніж є перешкодою. Виникнення таких «місць» напряму пов’язане з новою мобільністю, яку Джон Уррі зорієнтовує як таку, що потребує таких метафор як мережі, потоки, плинність, канали. Власне, він виділяє п’ять взаємопов’язаних видів мобільності: фізичні перемещения людей, фізичні переміщення об’єктів, віртуальні переміщення за посередництва Інтернету, «уявні мандрівки» та комунікативні переміщення за посередництва телефонів і електронної пошти. Завдяки останнім в сучасному місті звичний в минулому формат запланованої зустрічі в конкретному місці в конкретний час замінюються гнучкою системою швидкісних перетинів без зав’язки на час і місце. Сучасні міста породжують мобільні простори та такі ж зустрічі між людьми. Значимість місця знижується. Громадські місця міста стають сумішшю індивідуалістичних тимчасових локацій («четвертих місць» за нашим авторським визначенням) – транзитними точками, місцями, де переочікують час чи мають коротку зустріч. Ці простори лише частина траєкторії руху, ніяк не кінцевий пункт. Рух є нормою, статичність –виключенням. Власне статичність публічних місць трансформувалася.
Традиційні публічні простори міста сповнені людьми, яким байдужа присутність інших. Теперішні публічні простори не акцентують увагу між присутніми там людьми один до одного, їхня співприсутність всіляко ігнорується та перетворюється на нерелевантну (в кав’ярнях, парках, площах з WiFi-доступом). Публічні інтереси виникають не в просторі співприсутності фізичних тіл, а у кібервіртуальному просторі, в якому по суті знаходяться люди: в просторі соціальних мереж, де й відбувається комунікація. В такій ситуації виникає потреба у новому визначенні форм публічних просторів, що відповідають іншим критеріям: плинності, віртуальності, тимчасовості, фоновості. Це мобільні, рухливі простори, адже їхня фізична територіальність має бути зручною і трансформенною для користувачів тимчасового перебування, створюючи комфортне розміщення. Це простір, що гібридизує рамки приватного та публічного життя, перехрещує їх. Це місця свобод, можливостей дій, рівності
перебувачів. Це важливо усвідомлювати, аналізуючи сучасне міське життя, що характеризується високою індивідуалізацією, попри популярну ідею спільнотності і колективності життя в містах.

Місто варто вивчати з позиції динамічності та непостійності, розуміючи, що публічна сфера в сучасних містах не зникає, але трансформується, що виражається у виникненні оновлених публічних, громадських чи спільних або відкритих просторів, з гібридизованими моделями приватності та публічності. Медіа-носії комунікацій створюють новітні практики комунікації з містом і про місто: воно може активно «жити» у кібервіртуальному світі соціальних мереж й не помічатися чи утилітарно використовуватися в реальних практиках взаємодій (наприклад, як фон для селфі). Простір міста як медіапростір – це простір оповитий Інтернетом, мобільним зв’язком з доступом до WiFi, це місто, що «живе» у кібервіртуальних образах взаємодій в соціальних мережах. Це місто з множиною екранів, що демонструють життя в місті, яким іноді вірять більше, ніж власному досвіду.

0

Автор публікації

Офлайн 7 днів

IRYNA_GOZHENKO

1
Коментарі: 0Публікації: 30Реєстрація: 11-08-2022

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю