МИСТЕЦТВО, РУЧКА І ЗАКОН ЗБЕРЕЖЕННЯ ЕНЕРГІЇ

Мистецтво. Воно є апріорі елітарним. Його створюють ті, хто за своєю стилістикою є пророком і  вигадником нової ідеї. Коли говорять, що мистецтво без меж, вони вже створюють межу конечності мистецтва.

Мистецький твір є завершеною циспластичною субстанцією підсвідомості. Тобто це гнучкість сприйняття інтерпретувати побачине, почуте, відчуте й пережите. Мистецтво тому елітарне, бо не може повною мірою автентично сприйнятися реципієнтом. Це відбувається через рівновіддаленість кожної особистості як унікального, неповторного організму зі своїм характером мислиннєвої, мовної, фізіологічної  різності.

Мистецтво елітарне через природу самого мистецтва. Усе створене людиною є самотнім у своїй характеристиці. Як і сама людина. Ніхто повною мірою не зможе зрозуміти іншого. У цьому суть когнітивної модації. Таким чином самотня людина створює самотнє мистецтво, що не підлягає повному трактуванню оточенням.

Мистецтво є умовною межею для порозуміння між людьми. Воно продукується задля продукування, тобто мистецтво заради мистецтва. Отож воно є поза межами релігії, виховання і понять прекрасне/потворне, моральне/аморальне.

Мистецтво буває без митця? Ні. Усе створене/спродуковане автором є результатом інтелектуальної діяльності, отож мистецтво – результат, виріб, продукт мислиннєвої практики.

Мистецтво буває без споглядача? Ні. Останній є обов’язковою умовою життя твору. Без нього і завдяки ньому автор є маргіналізованою особистістю.

Особистість митця перебуває у катарсисній дірці, що становить ситуацію межевого перебування між ірреальною площиною вимислу і дійсною реальністю. На цьому шляху особистість роздвоюється для переродження у метаособистісну дефініцію, але умовний тиск суспільного нерозуміння заганяє її (особистість) у дірку безвиході. Через це митець і не занепадає, але і не розвивається. Арт-варіант кота Шредінгера.

Чому виникає мистецтво? Через внутрішній імпульс, пристрасть автора. Будь-який продукт митця – намагання осмислити й позбавитися життєвого болю. Це спосіб самоаналізу і як наслідок – психотерапія себе.

Мистецтво – це питання чи відповідь? Питання. Кожен сам знаходить відповіді на пережитий мистецький продукт. Мета митця – звернутися до суспільства, привернути увагу, викликати емоцію, поставити питання.

Де межа між мистецтвом і не мистецтвом? Її немає. Сфотографовані макарони у томатному соусі на снігу – теж витвір, що несе сенс. Так само як і роботи Бенксі чи малюнок дитини.

***

Мистецтво послуговується крапкою і лінією. Коли кажемо, що спочатку було слово, то спочатку була крапка. Далі – лінія, а тоді – слово. Усе, що ми бачимо, – рівна сукупність крапок і ліній. Це мікрочорні діри, початок і кінець, альфа і омега, народження і смерть, розвиток і занепад, чорне і біле.

Усе це поєднує собою ручка і папір – крапколінія і простір.

За допомогою лінії відбувається динамізм зображуваного, а отже, картина ніби рухається і втрачає свою сталість, законсервованість.

Лінії, залишені ручкою, можна порівняти із дієсловами, які штовхають, рухають і, власне, діють. Ось чому цю частину мови люблять письменники.

Крапка. Вона уповільнює рух. Знерухомлює малюнок, створюючи ефект обірваної фрази чи репліки, думки чи звука. Являє собою певний мазок великого полотна, яке зрештою важко витлумачити, бо первісний задум митця залишається нерозгаданим.

Малярча крапка – це як звуки в мові, як окремі літери, що вислизають з гортані. Тому, вони мінімалістичні, уїдливі, як гострі краплі дощу.

Лінія у літературі – це акварелі Михайла Коцюбинського, а крапка – образки Миколи Хвильового. У музиці лінія – це Ludovico Einaudi чи Max Richter (неокласика), крапка – усім відомий Skrillex (дабстеп) чи Kraftwerk (електро).

Закон збереження енергії говорить, що енергія не виникає з нічого і не зникає в нікуди, а може лише перетворюватись з однієї форми на іншу. Коли кажемо про малюнок на папері, то він є уже перетвореною формою крапки, з якої все почалося, лінії, яка рухала її, і знову крапки, що все завершила. І так далі колом.

Симбіоз крапколінії і білого полотна створює лаконічну картину світу, де «Я» – індивід, абсолют, початок. Натомість лінія – вихід за межі свідомості, зони комфорту у площину. Таким чином, рух особистості (а отже, і крапколінії) відбувається постійно, закономірно й безпереревно. Це схоже на дитячу гру слінкі, у якій ти спостерігаєш за рухом пружини.

0

Автор публікації

Офлайн 2 дні

STB.Olena

1
Коментарі: 0Публікації: 10Реєстрація: 16-09-2022

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю