Музика нас зв’язала

Я хочу познайомити вас з прекрасними людьми, які є “скарбом” нашого міста – Старобільськ. Вони ініціативні, талановиті, активні. Вони багато робили та ще б могли зробити для розвитку міста, але росія вирішила інакше. Зараз вони – переселенці, дехто з них, двічі переселенці. І поки Старобільськ окупований, вони своїми вміннями та жагою до змін розвивають інші міста нашої України.

Знайомтеся – Поп-панк гурт з Старобільська “Конец июля”


• Як знайшли одне одного? “Музика нааас пов’язала!”. Три роки я не жив у Старобільську, повернувся сюди з конкретною метою – робити гурт. Всі знають одне одного давно, місто маленьке. Нинішнім складом ми граємо майже рік.

• Я працюю психотерапевтом та фітнес-тренером. Це не мій основний вид діяльності, я не розвиваюся в цьому, мені це не цікаво.

• У Старобільську все так: хочете щось робити – робіть самі. Ти бігаєш, метушишся, а потім відділ культури собі галочку поставить, на кшталт вони щось провели. Максимально невдячні. 2-3 рази на рік ми влаштовуємо заходи самотужки, запрошуємо групи – все зі свого бюджету, ні в кого грошей не беремо. Все робимо без донорів, дотацій. Тут проблема менталітетом ще обумовлена, тут немає єдності. Ще тут дуже мало людей – просто загалом. Так, багато хто приїхав, але дуже багато хто й поїхав – і про це ніхто не говорить. Якби не війна, ми б тут не жили. Зараз ми звідси не їдемо, тому що ми маємо можливість займатися тим, чим ми хочемо.

• Ми поїхали на Рок Булаву до Черкас, побачили, як роблять там, зарядилися цією енергією, було круто. Стимул у тому, щоб просто розвиватись, щоб наша творчість піднялася кудись вище. Це формувалося не просто для того, щоб погратись з друзями, а як конкретний комерційний проект. Для того, щоб заробляти музикою гроші, потрібно працювати, треба бути на рівні. Постійно братиме участь у фестивалях. А не на кожному фестивалі гроші платять за те, що ти приїжджаєш. Ось і спробуй хоча б просто заплатити за проїзд, проживання та харчування. Наша музика – це не користь.

• Якщо група має свого слухача – значить, є сенс цим займатися. У мене є така звичка: у публіці шукаю пару гарних дівчат, з якими встановлюю візуальний контакт, щоби було приємно грати. Тому що все життя говорив, що граю від душі і для вас, а виявилося, що ніхто мого посилу не почув, тому я завжди граю для себе. Але в глибині душі – я хочу грати для публіки. Я бачу, що люди прийшли потусити, але їм не важливо, хто грає – просто візуально картинка є, всім весело. І все одно публічні виступи заряджають на подальшу діяльність.

• У Старобільську проблема така, що кожен у своєму напрямку рухається, і немає цільової аудиторії. Ті, хто робить заходи, не розуміють, що насправді людям потрібно. У всіх різні смаки, але щоб це до купи зібрати та організувати активність, треба робити фестивалі – не лише музичні. Проблема в тому, що немає нічого нового, є інформація за 12 стільців – і цю тему форсят постійно! Спочатку здавалося круто – а тепер уже нудить. І Махна цього вже затерли до дірок. Я навпаки робив би якісь молодіжні рухи, тим більше сюди переїхав університет, можна робити колаборацію.

• Взагалі, культурний рух у нас дуже розвинений. Дуже багато колективів, але вони переважно староформатні. Не від кращого життя ти підеш займатися виробами та народними танцями! Круто, що зараз люди уникають радянського «Ой на горі два дубки», з’являються нові, приватні студії. Я ось навчався грати на гітарі у людини, яка працювала сторожем у похоронному бюро. Я приходив до нього в сторожку, підключав електрогітару в телевізор і платою було на 2 гривні купити печива. І це була єдина людина, яка вміла грати на гітарі і не відмовила. До цього я прийшов у музичну школу – мені сказали: Ти маленький, у нас вчать з 14-ти років. І я знайшов цю людину – через рокерські тусовки. Одягнув косуху, бандану. Тоді, якщо хтось один раз провів концерт, цих людей треба було запам’ятовувати, щоб поспілкуватися, обмінятися касетами, музику послухати.

• Є багато людей, які щось роблять круто. Наприклад, вишивають хрестиком. Але вони ніколи не напишуть проект на USAID, там потрібно мати вищу освіту, щоби все заповнити. Для цього потрібна організація та спеціально навчена людина.

• Ми маємо нашу нішу – панк-рок, поп-панк. Наша фішка – баян. Коли я почав осмислено займатися, моєю метою стало зробити так, щоб баян не сприймався як народний інструмент, щоб він звучав сучасно. Є шлях у розвиток. Ми думаємо про наш імідж загалом. Я не знаю жодної місцевої групи, яка була б активнішою в інтернеті, ніж ми.

• Наразі сезон фестивалів закінчився. Далі ми – робота над новим матеріалом.

0

Автор публікації

Офлайн 1 рік

Anastasiia Zhyvaga

0
Коментарі: 0Публікації: 21Реєстрація: 15-11-2021

You may also like...

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю