Місто Марії – символ свободи й нескореності

Сьогодні, у XXI столітті, Україна знову змушена виборювати право на життя. На окупованих українських територіях знову відбувається геноцид українського народу. Найчастіше весь цивілізований світ дізнається про акти геноциду росії в Україні вже після деокупації. Світ дізнається про звірства окупантів завдяки високорезультативній інформаційній та зовнішній політиці України.

Красномовний приклад жорстокого голодомору-геноциду у XXI столітті на території України – це окупація багатостраждального міста Маріуполя російською армією 24 лютого 2022 року. Місто стримувало орду до 20 травня. Гарнізон міста був змушений здатися в полон, аби врятуватися. За час окупації Маріуполя вороги свідомо вчиняли геноцид народу. Очевидці цих звірств, яким дивом вдалося вижити, розповідають на весь світ про хроніки окупації рідного міста.

З перших днів найбільша гуманітарна катастрофа була саме в Маріуполі. У місті вже на 18 день облоги не було світла, опалення, води, зв᾿язку. Туди не можна було доставити ліки та їжу. З початку окупації рашисти скидали на Маріуполь по 50–100 авіабомб щодня, вбиваючи велику кількість людей. Вони прирекли місто на гуманітарну катастрофу та зруйнували його майже на 90%.

4 березня у місті почали закінчуватись харчі та медикаменти. У лікарнях перебували понад 300 поранених цивільних. 5 березня мер Маріуполя заявив про надію відкриття перших гуманітарних коридорів і вже вранці повинна була стартувати перша евакуація маріупольців до Запоріжжя. Як повідомляла віцепрем’єрка – міністерка з питань реінтеграції окупованих територій Ірина Верещук, гарантом режиму тиші задля евакуації цивільних виступив Червоний Хрест. Проте, перша спроба евакуації мирного населення була невдалою: російська армія обстріляла евакуаційний коридор, вбила мирних жителів.

6 березня Українська влада проводить спробу вдруге евакуювати мирних, проте знову ворог зчинив вогневу атаку евакуаційної колони. Гуманітарна ситуація в Маріуполі була критичною. Люди не мали ні питної води, ні електрики, ні теплопостачання, ні зв’язку, закінчувалися продукти харчування. Та російські військові вирішили «змилуватися» і кидали в укриття свої сухпайки з гранатами та вибуховими пристроями, через що люди в укритті гинули від вибухів. Та найважчою була голодна смерть… Очевидці розповідають про те, як хоронили своїх рідних та знайомих, які загинули в укриттях. У маріупольських укриттях велися підрахунки смертності (вказувалась причина смерті та приблизна дата). Люди змушені були знаходитися по кілька днів в одному маленькому приміщені з трупами, що виділяли отруйні речовини.

Єдине, що рятувало людей – погодні умови, що дозволяли топити сніг, збирати краплі дощу. Ця вода стала порятунком для маріупольців.

Найбільша кількість людей в одному укритті була на заводі «Азовсталь», який став відомим на весь світ ілюстратором незламності українського духу. На території заводу перебували мирні люди і військові, які ще тримали хоч якусь частину міста. Там вже за кілька місяців закінчилися запаси медикаментів, їжі і питної води. Українська влада робила кілька спроб для порятунку Азовсталі. Для цього був наданий наказ застосувати авіацію, яка б доправила до міста медикаменти, продукти, питну воду, евакуювала б важкопоранених військових та цивільних. Та російська протиповітряна оборона збивала літаки. Через це Україна втратила велику кількість пілотів-добровольців та авіаційну техніку. Після численних спроб врятувати людей з неба, Україна приймає дуже важке рішення: більше не намагатися врятувати людей за допомогою української авіації.

Тож Україна, як і раніше, продовжила спроби хоч якось покращити гуманітарну ситуацію в місті наземним шляхом. Вона знову відправляє велику кількість вантажу гуманітарної допомоги, але окупанти розвертають деякий вантаж, а інший – забирають собі для задоволення власних потреб, обіцявши віддати українцям.

Тож будь-які спроби України врятувати людей від смерті виявилися марними. Хоча запаси їжі і води були не критично мізерними, однак не вистачало ліків. Тому на території заводу гинули люди. Оскільки завод був в облозі дві доби, перебуваючи під постійними ворожими обстрілами з авіації, артилерії та іншої зброї, ставало все важче вижити. Україна приймає важке рішення в історії цієї війни – дає наказ маріупольському гарнізону здатися в полон, де є хоч якась можливість вижити.

І от, здавалося б, настав порятунок, люди евакуйовані з території заводу, їм не загрожує небезпека, та тільки не в ворожому полоні…

Проєкт реалізується в межах Програми з розширення можливостей заради відновлення порозуміння для лідерів громад в Україні «Мир у цифровий час» ГО «Ґендерний креативний простір» спільно з ГО «Фундацією прав людини» та фінансується Інститутом зовнішніх культурних зв’язків (IFA) коштами Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина.

Анастасія Веснянка,

студентка КЗВО «Луцький педагогічний коледж»

1

Автор публікації

Офлайн 1 рік

Tzhalko Tetyana

115
Коментарі: 0Публікації: 114Реєстрація: 27-07-2022

You may also like...

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю