Місто і людина в сучасному світі

В історії цивілізації важко знайти феномен, який перевершив би місто за масштабом впливу на людину. Однак якщо перші європейські міста, зокрема античні поліси, намагалися зберегти гармонію між особою та її соціальною активністю, зосереджуючи увагу на духовному складникові взаємодії, то від епохи Відродження міське життя стає дедалі складніше.

На сьогодняшній день багато дослідників говорить про ренессанс розвитку великих міст. Майбутня карта світу – це мережа «світових міст» і регіональних полісів, а держави і їх кордони втратять сучасну актуальність.

Так вже було у середньовіччя, до появи національних держав, – саме міста стали осередками просвітництва, промислової революції, нових політичних та релігійних рухів. І, схоже, історія повторюється.

Провідні мегаполіси світу, «світові міста» вже за обсягом економіки і впливом часом перевершують держави, стають центрами активності людства і мери великих міст визначатимуть порядок розвитку людства, не питання війни і миру, альянсів і «великої політики» – а щоденного життя і нових глобальних викликів для мешканців і людства.

Місто опікується різними аспектами життя громадян – від здоров’я і безпеки до перекваліфікації та самореалізації, від інновацій до змін клімату, від сміття до збереження власної ідентичності міської громади у глобалізованому світі. Головна революція у плануванні міст – людиноцентричність. Ще нещодавно футурологи бачили міста майбутнього технократичними, де людей не видно. Зараз бачення майбутнього: людина – у центрі подій, головна дійова особа. Це не просто гуманізація суспільства, просто
людський капітал – найцінніший ресурс міст майбутнього. Міста конкурують за людей – і прагнуть забезпечити своїм мешканцям можливості розвитку.

Місто приваблює, перш за все, широкими можливостями професійної і особистісної реалізації і самореалізації, високим рівнем побутового комфорту, що у сукупності дає людині відчуття свободи, хоча можливості ці не завжди реалізуються у всій сукупності. Мешканці мегаполісу змушені жити у стрімкому виснажливому ритмі, щоденно споживати, часто неусвідомлено, значні потоки послуг та інформації, які подаються як безпосередньо, так і опосередковано – через рекламу, що захоплює увесь візуальний простір мегаполісу (оскільки місто перенасичене знаками та символами, кодами та шифрами), викликаючи у містян відповідні сенсорні та психологічні реакції. Саме тому вони змушені обирати між двома крайнощами – або споживацька ейфорія, або споживацький відчай, адже «досягнення співрозмірності між людиною і містом можливе за допомогою двох основних способів – вживання і відсторонення».

Місто створює сприятливі умови для особистісного та культурного розвитку, соціального зростання, розкриття потенціальних можливостей, забезпечує задоволення комунікативних, евристичних та кар’єрних потреб мешканців. Проте міський простір насичений величезною кількістю соціальних стресорів (необхідність долати значні відстані у обмежений період часу, психологічне та емоційне перевантаження, емоційне та особистісне вигорання, сенсорні атаки, культ споживання тощо), що стають причинами так званих міських фобій, через які людина перетворюється на об’єкт зовнішніх маніпуляцій.

Ґеорґ Зіммель писав, що інтенсивна зміна вражень від міста впливає на нервовий стан його жителів, а тому відчуження й байдужість стають здоровою реакцією. Однак ця теза ніяк не виправдовує того, що місто перетворюється на бетонну коробку, у якій люди переважно працюють і ночують: насолодитись життям, реалізувати свої проекти й ідеї вдається далеко не всім.

Взаємини людини й міста пройшли складний шлях від депресивного відсторонення й повної ізоляції до прагнення перебудувати місто за власним баченням, щоб жити в ньому, а не існувати. Це бажання і спонукає творити спільноти за інтересами, так само динамічні й перформативні, як і місто з його нестримним потоком життя. Можливо, саме ці спільноти стають формою протидії владі, яка щоразу нав’язує «не таке місто», змушуючи мешканців почуватися в ньому чужинцями. У кожному разі, люди тримаються міст, адже розуміють, що іншого місця в них нема й не буде. Тому замість боротьби вони обирають співпрацю, а замість відчуження будують сенси. Людина хоче почуватись у публічному просторі немов удома, адже дім на несвідомому рівні асоціюється з безпекою й затишком. Невипадково сучасні урбаністичні проекти дедалі частіше звертаються до «м’якого дизайну», відірваного від холодних і сірих стін спальних кварталів чи офісів. Такі простори виривають містянина з повсякденності, створюють утопію свята, яке завжди з тобою.

У сучасному глобалізованому світі місто не може залишатися сталим. Воно також постійно змінюється та трансформується , створює комфортні
умови для Homo Urbanus.

0

Автор публікації

Офлайн 4 дні

IRYNA_GOZHENKO

1
Коментарі: 0Публікації: 30Реєстрація: 11-08-2022

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю