Нескорена українка Оксана Линтварьова

Оксана Линтварьова, операторка першого українського радіоцентру, дівчинка з кола «Літературного ярмарку», з «чорноробочої богеми» «Розстріляного Відродження». Жінка, яка втратила двох чоловіків (у 1931 та 1937 роках) під час репресій. Оксана Забужко назве її femme fatale, яка розбила серце професору зі світовим ім’ям Юрію Шевельову.

Оксана (в дитинстві − Ксенія) Линтварьова народилася 16 листопада 1908 року в Харкові у дворянській родині. Її мати походила із заможних Бекарюкових, які мали великі маєтки неподалік Куп’янська на Харківщині.

«На початку літа виїжджали до Богодарівки, до маєтку бабусі. Наприкінці літа – до Луки, до маєтку батька під Сумами…» – писатиме вона. У дворянському гнізді Линтварьових полюбляв бувати Антон Чехов. Власне, їхній родинний сад у Луці надихнув письменника на написання знаменитої п’єси «Вишневий сад». Класик із любов’ю і симпатією відгукувався на українофільство господарів маєтку, називаючи його «зворушливим». Родину Линтварьових Чехов нерідко згадував у своїх листах. Зокрема, про одну з доньок Михайла Линтварьова (діда Оксани Юріївни), він писав: «Побудувала у своєму обійсті за власні кошти школу і навчає хохлят байкам Крилова в малоросійському перекладі. Їздить на могилу Шевченка, як турок до Мекки…»

До 17 років Оксана не розмовляла українською. Але із захопленням взялася за її вивчення й швидко опанувала. ЇЇ найбільшою мрією було отримати вищу освіту. Працювала  вдень, а ночами готувалася до всупних іспритів; однак щоразу Линтварьову відсіювали через «соціальне походження».  В 1931 році арештували чоловіка Оксани, а через кілька років, коли Харковом прокотилися масові арешти української інтелігенції, Линтварьова вимушена тікати. Так доля занесла її аж до Челябінська, де вдалося влаштуватися стенографісткою при дирекції великої електростанції. Через деякий час вона повертається до Харкова та вступає до вишу, приховавши метрику, в якій було зазначено «із дворян».  Спочатку навчалася в Харківському інституті іноземних мов, а згодом перевелася на заочне відділення педагогічного інституту. І влітку 1941 р. з двома старшими синами поїхала складати чергову сесію, залишивши в Челябінську з бабусею й батьком маленького Левка. Під  час одного з іспитів на Харків упали перші німецькі бомби. Це було справжнє пекло: з неба падали бомби, а в підвалах енкаведисти вбивали й спалювали безневинних людей.

Оксані дивом  вдалося через всю Україну дістатися Львова, а потім – через німецькі табори – до Америки. Ще у Львові Оксана знайомиться з Левком Чикаленком, який стане її чоловіком і найкращим другом. З сином Левком, якого залишила в Челябінську, вона зустрілася аж через 54 роки.

Пізніше уславлений славіст зі світовим ім’ям, професор Юрій Шевельов напише: «Я знав, що її (Ксені Линтварьової) причетність до культурного руху двадцятих років у Харкові була більшою, ніж моя…».

У Нью-Йорку вона тривалий час заробляла на життя тяжкою працею на фабриці, де виготовляли капелюшки. Але одного разу їй таки поталанило – Оксану Юріївну, яка блискуче володіла кількома іноземними мовами, взяли на роботу до ООН. І тривалий час все складалося доволі успішно. Але згодом її лінгвістичні зауваження не сподобалися представникові СРСР при ООН, і вона змушена була залишити престижну працю. Однак ніколи не впадала в розпач, жила повноцінним життям, спілкувалася з українськими емігрантками, підтримувала інтелігенцію, як могла. 2008 року Оксани Линтварьової не стало.

0

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

fox13

0
Коментарі: 0Публікації: 4Реєстрація: 18-11-2021

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю