Не вагітна: як вижити в світі недоречних питань і не стати схибленою

Хрусталині 30 років. І вона вперше виходить заміж. Її обранець з інтелігентної родини, вихований та дуже чуйний. Так, ідеальнішого чоловіка й годі шукати. За критеріями села, звідки Хрустя, – «зіпсована», якій уже годилося б бути заміжньою років із десять. Але молодим однаково. О сьомій професійний візажист фарбує дівчину, за двадцять хвилин подружжя розсікатиме київськими дорогами.

Наступного дня у Хрусті почнеться новий цикл. Саме він задає тон історії, яка настільки трагічна, абсурдна, жива і багатьом близька.

Цю книжку я хотіла прочитати відразу, як прочитала інтерв’ю на Hromadske. У ньому Каріна Саварина, авторка книги «Не вагітна», розказує про свій шлях до мрії – стати мамою. Тоді, 2020 року, я чи не вперше усвідомила біль, жах і пекло жінки, яка чує страшні для себе слова – «безпліддя неясного ґенезу». І ось книжка знайшла мене, щоб про неї почули більше.

Для мене найліпший ефект, який лише може дати книга, – повне зникнення межі між літвимислом і реальними подіями. Трохи смішно і чудесно одночасно, але лише на середині читання я усвідомила, що тримаю в руках художню книжку. Буквально кожна літера від початку стала для мене кришталевою правдою. Я уявила усіх друзів, знайомих авторки, її життя і відверто тупі некоректні питання на її адресу.

Так, книга автобіографічна. Однак її художнє обрамлення заслуговує окремої нагороди. Альтер его письменниці – дівчина Хрусталина, що переїхала на навчання до Києва і залишилася там жити. Вона працює піарницею, знімає квартиру разом із чоловіком, має собаку, відвідує басейн і робочі тусовки, любить книги і веде свій блог в інстаґрамі. А ще має велику таємницю – усі її спроби завагітніти марні. І це її вбиває.

Щоразу початок нового циклу – моральна маленька смерть, що віддаляє героїню від «нормальності». Уявіть, що одномоментно всі ваші подружки з книжкового клубу вагітніють. Ваша колега, що ніколи й не мріяла про материнство та стабільні стосунки, успішно долучається до когорти «пузатиків». «Час усе стискає». Спочатку ненав’язливе нагадування «а коли ж діти?» перетворюється на лінгвістичну інквізицію.

Починається невидиме для оточення коло сорому, огиди і страху. Постійні візити до гінеколога, аналізи, секс за графіком, пошук відповідей на питання «чому я? чим заслужила такі страждання?».

А потім героїня-авторка підходить до невидимого фронтиру свого стану – пошук будь-якої зачіпки, крихтинки надії на вагітність. І тут фантазія і можливості розчавленої морально жінки безмежні. Блоги з історіями тих, хто також не міг завагітніти, знахарки, що продають нібито чудодійні трави, масажисти в сумнівних квартирах, голковколювання, гірудотерапія (лікування п’явками), від якої залишаються шрами на животі, молитви і прощі, навіть екстрасенси, що «бачать» майбутнє. Отож, вибрати є з чого. Хрустя випробувала всі ці методи на собі.

А тепер уявіть як фоново лунають закиди турботливого суспільства про те, що «цокає біологічний годинник». До всього – осудливі погляди та ще цілий причеп непроханих порад від тих, хто «зміг».

Хрустя тікає. Саме так би сказали психологи. Переїзд до нової країни не рятує від нав’язливих думок про розлучення, безпліддя і навіть смерть. Мені защеміло, мабуть, як і всім тим, хто хоча б раз мав такі наміри. «Я не така, як усі. Гірша». Це стає гаслом життя. Захотілося навіть обійняти Хрустю, розділити з нею її біль.

Печально книжка все ж не закінчується. Ця історія має дуже щасливий кінець, чому я дуже радію. Це щастя – крихітна дівчинка Маша, яка з’явилася після чотирьох років душевного і фізичного болю.

«У нас є для вас дівчинка. Ви можете з нею познайомитися». Дзвінок жінки зі Служби в справах дітей змінив усе. І тут мене порвало. Наче усе те сталося зі мною.

Знаєте, книжки таки змінюють наше життя. Ця так точно. Думаю, це перша історія в сучукрліті про шлях жінки до материнства. Відверта і смілива, правдива і часом гірка правда про жінок, які ніколи й нікому не розказують про свою трагедію. Так, це може бути ваша сусідка, продавчиня, майстриня манікюру, викладачка чи ваша начальниця. Усі вони та їхні історії стають невидимими, але не менш значимими. Ці жінки теж мають голос. До нього варто прислухатися.

А ще це перший роман, який вчить нас казати «не ваше собаче діло». Наш дивний менталітет дозволяє нам ставити некоректні питання про шлюб і народження дітей. Здається, що суспільство має виняткове право залазити в ліжко до подружжя і вказувати, як і що робити. Заразом роздавати недоречні поради.

Якщо вам цікава історія пані Каріни, читайте її інстаґрам. Там, де речі, вона розказує і про свою нову книжку «Мам».

0

Автор публікації

Офлайн 1 рік

anastasia_lit

0
Коментарі: 0Публікації: 7Реєстрація: 15-11-2021

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю