Нормалізація реакцій у дітей
Через пережиті події, у дітей можуть відбуватися зміни та навіть проблеми. Вони можуть включати:
- схвильованість;
- нервовість, особливо при гучних звуках;
- страхи;
- переживання;
- тривожність;
- страх виходити на вулицю (або заходити всередину приміщень, якщо їхня будівля постраждала через катастрофу);
- замкнутість;
- депресію;
- плаксивість;
- засмучення через дрібниці;
- відмову гратися;
- дратівливість, миттєві сплески гніву;
- істерики;
- неспокій;
- проблеми з концентрацією уваги;
- проблеми зі сном;
- кошмари;
- залучення в ігри на тему катастроф;
- реакції на втрату близьких;
- страх смерті інших членів сім’ї;
- втрату інтересу до хобі чи звичних занять;
- примхливість або швидкі зміни настрою.
Батьки повинні знати, що це поширені реакції. Вони є нормальними в тому сенсі, що більшість дітей так чи інакше досвідчують хоча б деякі з них, і більшість згодом одужують. Кожна дитина реагує по-різному (відповідно до віку, статі, досвіду, темпераменту тощо), і немає правильних чи неправильних реакцій. Батькам іноді корисно також обговорити позитивні зміни, які вони помічають: наприклад, деякі батьки кажуть, що діти стають дорослішими, відповідальнішими, починають більше цінувати життя, проявляти турботу та допомагати іншим. Батьки також повинні знати, що це зрозумілі реакції з точки зору посттравматичного стресу. Дорослі дуже добре помічають явні зміни в поведінці, але їм на багато складніше довідатися про внутрішні проблеми дітей. Діти зазвичай переживають гнітючі інтрузивні спогади після катастрофи. Вони проявляються у формі ніч них кошмарів або повторюваних інтрузивних картинок чи думок. Використовуй те власні приклади або попросіть когось поділитися прикладами у групі. Як і в до рослих, природна реакція дітей — намагатися відштовхнути ці думки або уникати нагадувань про подію, які можуть їх спровокувати. Поведінкове та когнітивне уникання може надати тимчасове полегшення, але в довгостроковій перспективі перешкоджає належній обробці травматичних спогадів, тому є ймовірність, що вони повернуться в майбутньому.
Необхідно подбати про те, щоб батьки не ототожнювали посттравматичний стрес з відчуттям, начебто їхніх дітей (або їх самих) маркують хворими, якимись не таки ми, божевільними і так далі.
Посттравматичні стресові реакції аж ніяк не є єдиними реакціями у дітей, які пережили катастрофи, але є поширеними та стресогенними, а тому заслуговують на увагу. Розуміння подібних реакцій у дітей є корисним, оскільки підказує, як можна їм допомогти.
Автор публікації
