Нотатки з фронтових окопів

Липень. Скоро світанок. У селі П. загавкали собаки. Вони сповіщають, що через 15 хвилин загуде мотор БМД. Через 30 хвилин вона буде обстрілювати наші позиції. Це неприємно, але не так і страшно. Ось із-за посадки вилітають рядком вогники. Спочатку бачиш їх, потім чуєш звук. Часу достатньо, щоб сховатися.
Серпень. Позицію за кілька кілометрів правіше обстріляли при перезмінці. «Парни, я без ног. Помогите, пожалуйста», – періодично чути в рації. Евакуація тривала більше години. Кажуть, цей воїн вижив, бо встиг накласти турнікети. Але так пощастило не всім, хто був з ним.
Кінець серпня. Перша спроба контрнаступу. Наше завдання – вести відволікаючий вогонь. Ефір забитий позивними і рясними матюками. «Закріплюємося на північній околиці». «У нас 300, потрібна евакуація», «два тяжкі 300», «у нас 200». До вечора рація не змовкала з повідомленням про поранених і загиблих. Прорив мав частковий успіх. Звільнити село не вдалося.
Початок вересня. Наша позиція в посадці на околиці села П. В одній частині посадки ми, в іншій – російські десантники. Ми на колишніх російських позиціях їмо їхні консерви, закутуємося у їхні спальники. Вони нас обстрілюють усім, чим можуть. Кулемет, АГС, касети. Поруч окоп, де вчора загинуло двоє побратимів із сусіднього взводу. Ось тут їхні речі. Ось тут їхня кров. По них працював танк. Сьогодні цей танк працює по нас. “Вихід” і “прихід” відбуваються дуже швидко. В окоп залітає Скіф, падає на мене, а за його ногами з’являється сяйво від вибуху. «Ноги цілі?», запитую я. «Так», – відповідає. Притискаємося до стінок окопчика і чекаємо закінчення обстрілу. У цей день у моєї дружини день народження. Сьогодні особливо не хочеться вмирати. Щоб не зіпсувати їй свято на все життя.
Середина вересня. Друга спроба наступу. Частина нашого взводу просувається вперед по посадці. В ефірі хаос. Я на позиції, яка на кілометр глибше. Не можу робити нічого, окрім молитися. Взвод виконав завдання, але їх криють касетами. Кастет – 200. Ще двоє поранені. Поки що у мене бракує слів, щоб описати той день.
10 листопада. Сьогодні вночі я побачив відео з села П. Там зараз воїни ЗСУ. Росіяни не просто «ідуть із Херсонщини». Вони тікають, бо вже не можуть стримувати натиск Сил Оборони. Бо тисячі українських воїнів віддали своє життя за вільний Херсон і за вільну України. Це ціна, яку ми платимо. Ціна перемоги, яка неодмінно настане.
Андрій Рибалко, аспірант Сумського державного університету
0

Автор публікації

Офлайн 1 місяць

o.tuliakov@uabs.sumdu.edu.ua

10
Коментарі: 0Публікації: 233Реєстрація: 15-11-2021

You may also like...

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю