Обірвана кулею пісня: 145 років із дня народження Миколи Леонтовича

Мелодія, якій він дав друге, неповторне, життя вже понад 100 років чарує увесь світ. Скільки людей на всій земній кулі не уявляють свого Різдва без невмирущих мотивів нашого, українського “Щедрика”! Мелодія народної щедрівки стала відомою завдяки людині непересічного таланту, великому сину української землі  – композитору, диригенту, педагогу Миколі Леонтовичу. Сьогодні Миколі Дмитровичу 145. 

Микола Леонтович народився 13 грудня 1877 року в селі Монастирок Брацлавського повіту (нині Немирівська міська громада) на  Вінниччині. Батьки Миколки були високодуховними, освіченими і творчими людьми: батько  –  сільський священник, окрім того, добре грав на цитрі, скрипці, гітарі, а  мама мала неймовірний співочий голос. Саме від них юний композитор перейняв свій талант і любов до музики. 

За сімейною традицією, Микола теж мав стати священником — таким було бажання його батьків. Саме тому він закінчив Шаргородське початкове духовне училище та духовну семінарію у Кам’янці-Подільському. Впродовж усіх років навчання Микола Дмитрович керував семінарським хором. Вже в ті часи друзі-семінаристи надписували йому дарчі фотографії: «Майбутньому великому композиторові».  Тож одразу після закінчення семінарії Леонтович відмовляється від духовного сану і обирає педагогічну стежку, присвятивши себе викладацькій діяльності: працює у Чукiвськiй двокласній школі, у Вінницькій церковно-вчительській школі, вчителем музики у залізничній школі на Донбасі, викладачем співів у Тульчинському жіночому училищі, вчителем церковного співу та чистописання у Тиврівському духовному училищі. 

Музика завжди залишалась головною парадигмою його життя. Невгамов­на жага Миколи Дмитровича до самоудосконалення, прагнення до композиторського фаху зосередили увагу молодого регента на кращих зразках подільського народного гуртового співу та духовних хорових творів великих композиторів, які все подальше творче життя надихали Леонтовича. Він був безмежно закоханий у народну пісню, володів природженим даром відчувати найхарактерніші, ледь помітні тонкощі народної пісні, красу її мелодії, правдивість і мудрість поетичного слова. Сумна, задумлива і елегійна українська пісня ще з раннього дитинства увійшла в свідомість і сформувала Миколу Леонтовича як людину безмежної доброти, чисту, щиру і красиву душею. Леонтович вдумливо і довго відбирав матеріал серед усього різноманіття народних пісень. Кожна пісня для нього – то частина життя людини, з її настроями, радощами та переживаннями. Так, знайдену ідею він виношував роками, працював над нею, а потім багато років удосконалював, переробляв уже створену хорову обробку.  

У 1901 році у Тиврові юний викладач співу знайомиться із сестрою своєї колеги Клавдією Жовткевич, а вже за рік закохані вирішують побратися, бо дівчина носить під серцем їхнього первістка – доньку Галину. Пізніше, після втрати хлопчика, у молодого подружжя з’явиться ще й молодша донька Надія. 

Проте Музою композитора називають його ученицю часів викладання в Тульчинському жіночому єпархіальному училищі (останні роки життя) Надію Танашевич. Саме завдяки їй Леонтович береться за написання хорової опери «На русалчин Великдень». Точніше, за вдосконалення тексту лібрето, який написала Надія. Опера так і залишилася недописаною – через пів століття її завершив та інструментував для сучасного симфонічного оркестру композитор Мирослав Скорик.

Перебуваючи у Тульчині, Микола Леонтович познайомився з видатним композитором Кирилом Стеценком.  Саме за сприяння Стеценка, із встановленням Української Народної Республіки, Леонтович з родиною переїздить з Тульчина до Києва. Тут, у столиці, за участі Миколи Дмитровича постала перша українська національна хорова капела і народна консерваторія. Після приходу більшовиків Леонтович працює деякий час у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти, викладає у Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка, разом з композитором і диригентом Григорієм Верьовкою працює у Народній консерваторії, на курсах дошкільного виховання, організовує кілька хорових гуртків. 

Та коли місто ненадовго опинилося під контролем білогвардійців, які переслідували українських діячів, Леонтович був змушений переховуватися. В листопаді 1919 року він пішки, в літньому пальто, змарнілий і застуджений, змушений утікати до Тульчина. Тоді ж засновує першу в Тульчині музичну школу.

За своє коротке життя композитор створив понад 150 музичних творів. Однак, без сумніву, найвідомішим із них залишається “Щедрик”. Вперше авторська обробка щедрівки була виконана у 1916 році хором Київського університету Святого Володимира під керівництвом Олександра Кошиця, що викликало неабиякий фурор серед київської публіки. Це була вже четверта редакція пісні. 

Існує легенда, що трагічну загибель у молодому віці композитору напророчила його Муза Надія Танашевич. Одного разу, дівчина вхопила його за руку – поворожити. Глянувши на долоню, вона сказала: «Це лінія життя, але чому вона така коротка?». Тоді Леонтович намагався віджартуватися, ще не знаючи що доля відміряла йому занадто мало: у 43-річному віці композитора було вбито у батьківському домі. 

Упродовж 80 років тема смерті Миколи Леонтовича була засекреченою. Лише наприкінці ХХ століття стала відомою правда: композитора позбавив життя чекіст Афанасій Грищенко. 

В ніч з 22 на 23 січня 1921 року композитор перебував у свого батька у селі Марківка Гайсинського повіту. На ночівлю до родини напросилося двоє: фірман Федір Грабчак та агент Всеросійської надзвичайної комісії з боротьби з контрреволюцією і саботажем при РНК Грищенко. Він назвався чекістом, що проводить боротьбу з бандитизмом. Вранці Афанасій Грищенко з подільником пограбував будинок Леонтовичів і кулею обірвав життя композитора. Це була продумана і спланована акція, умисне вбивство. Микола Дмитрович потрапляв у поле зору поліції, коли організував хор робітників, що виступав на мітингах. Окрім того, входив до Синоду української автокефальної церкви, а всі хто туди входив, були у списках ЧК на фізичне знищення. Також існує думка, що через нестерпні умови життя після приходу радянської влади Микола Лентович збирав кошти для виїзду за кордон. Композитор зміг купити квитки, проте виїхати із радянської України йому не вдалося. Це вдалося його безсмертному твору, звуки якого не мають кордонів і меж. Адже саме завдяки хору Олександра Кошиця у часи, коли на його батьківщині панував радянський терор, “Щедрик” почули не лише у Європі, а й за океаном:  перше виконання пісні у Нью-Йорку відбулось у 1922 році. В 1936-му американський композитор українського походження Пітер Вільховський (Peter Wilhousky) написав до неї англійський текст. Ця версія під назвою “Carol of the Bells” і нині є однією з найпопулярніших різдвяних пісень у світі.

0

Автор публікації

Офлайн 4 тижні

Maryna Severynchuk

32
Коментарі: 1Публікації: 52Реєстрація: 15-11-2021

You may also like...

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю