Паліативна допомога

22 листопада відбулась лекція для журналістів: «Що і як писати про паліатив», яку провела Маргарита Тулуп. Довгий час вона брала участь у роботі благодійного фонду «Лавіта».

На лекції журналісти дізналися:

  • Що таке паліативна допомога;
  • Як обрати проблему та фокус;
  • Яку термінологію варто використовувати;
  • Як тримати баланс емоцій під час роботи та в матеріалі;
  • Де шукати експертів;
  • Як спілкуватися з людиною, яка має паліативний діагноз.

Паліативна допомога – це покращення якості життя невиліковно хворих людей та їхньої сім’ї.

Допомога має такі функції:

  • Полегшує біль та інші симптоми, що викликають занепокоєння;
  • Стверджує життя і ставиться до вмирання як до природного процесу;
  • Не прагне ні прискорити, ні віддалити настання смерті;
  • Включає психологічні та духовні аспекти допомоги пацієнтам;
  • Пропонує пацієнтам систему підтримки, що дасть їм змогу жити якомога активніше до самої смерті;
  • Пропонує систему підтримки близьким пацієнта під час його хвороби, а також у період тяжкої втрати;
  • Використовує мультидисциплінарний командний підхід для забезпечення потреб пацієнтів та їхніх родичів, у тому числі в період тяжкої втрати, якщо виникає в цьому необхідність;
  • Підвищує якість життя і може в результаті позитивно вплинути на перебіг хвороби;
  • Застосовна на ранніх стадіях захворювання в поєднанні з іншими методами лікування, спрямованими на продовження життя, наприклад з хіміотерапією, радіаційної терапією, ВААРТ.
  • Включає проведення досліджень з метою кращого розуміння та лікування клінічних симптомів і ускладнень, що викликають занепокоєння.

Паліативну допомогу ще називають «період помирання». У цей час ми повинні нормально ставитися до хворих. Дуже важливо не опікувати людину занадто. Вона повинна відчувати себе самостійною.

Детальніше паліативна допомога має такі завдання:

  • полегшити симптоми важкої хвороби, в першу чергу — адекватне знеболення (до цієї теми ми повернемося пізніше);
  • психологічно підтримувати хворого та родичів, які доглядають за ним;
  • допомогти набути ставлення до смерті як до природного етапу життя людини;
  • задовольняти духовні потреби хворого та його близьких;
  • вирішувати соціальні та юридичні, етичні питання, що виникають у зв’язку з тяжкою хворобою та наближенням смерті людини.

Найбільшою проблемою в період кінця життя є доступ до знеболення. Деяким пацієнтам допомагають лише опіоїдні препарати. Але що робити, коли лікар «не хоче виписати» той самий морфій?

 

 

 

Фото: сайт «лавіта». PS: наприкінці публікації буде посилання на сайт.

Адже морфін для паліативних людей – це не наркотик. Це сильне знеболення, яке реально може допомогти. Тоді людина зможе жити своїм життям та сприймати світ. «Цією темою маніпулюють політики, прирівнюючи ці препарати до наркотиків та заробляючи на цьому підтримку необізнаних виборців» – розповідає засновниця фронту ЛаВіта Марина Лободіна.

Де надають паліативну допомогу?

В Україні є паліативні відділення. Є окремі госпіси. Насправді, їх не треба боятися. Госпіс – це про життя. Люди, які там живуть, мають такі ж самі потреби як й інші. Важливо розуміти, що госпіси лише для паліативних хворих.

Як туди потрапити журналісту? 

Вам потрібно написати запит у Департамент охорони здоров’я.

Дуже багато людей у період в кінці життя хочуть перебувати вдома. Для цього було організовано виїзні бригади.

Якщо у вас є питання щодо паліативу або вам потрібна допомога:

16–77 – номер Гарячої лінії.

Якщо ж ви вирішили публікувати матеріал на цю тему, ось вам декілька порад:

  • Можна замість «Паліативна допомога» написати «Період в кінці життя»
  • Замість висловлювання «Переміг рак», краще написати – «Ремісія».
  • Щоб не було тавтології, можна написати «Життєво загрозливе захворювання»

При висвітленні цієї теми, перше завдання журналіста – залишитися емоційно-стабільною людиною. Варто обдумати, чи потрібно вам це, чи не вплине ця тема на ваше психологічне здоров’я.

Але ж якщо все-таки ви вирішили вникати в цю тему, то ось ще кілька порад:

  • Варто звертати увагу на те, чи є приміщення доступним до паліативних людей.
  • Перш ніж брати інтерв’ю дізнайтеся, чи знає людина свій діагноз, адже багато хворих його не знають, бо близькі можуть його напросто не казати, думаючи, що це допоможе хворому і він не засмутиться.
  • Важливо отримати згоду людини чи можна її знімати або записувати.
  • При розмові, не потрібно казати «Я вас розумію». Краще говорити про свої почуття.
  • Багато людей з життєво-загрозливою хворобою погано говорять і коли ви берете у них інтерв’ю, хтось із родичів (які розуміють хворого) може перекладати. Тож, у такій ситуації потрібно дивитися на самого хворого, а не на перекладача.

Багатьох цікавить, як уникати конфліктів. Точної відповіді на це запитання не має. Але можна дати змогу висловитися усім. Якщо ми можемо допомогти – робота зроблена добре!

Поради:

  • Не варто підтримувати контакти з людиною, з якою знімали матеріал. Не треба вступати в дружні чи близькі контакти.
  • Якщо все ж таки після матеріалу до вас звертаються за допогою, то можна просто направляти людину до фондів.
  • Не бійтеся спілкування.
  • Не драматизуйте, не накручуйте себе перед зустріччю.
  • Є багато експертів у цьому питанні. Не бійтеся звертатися саме до них.

Допомогу на програми підтримки важкохворих пацієнтів та паліативних відділень БФ «Лавіта» приймають із щирою вдячністю: https://lavita.fund/help

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

0

Автор публікації

Офлайн 1 рік

Ronsina

4
Коментарі: 0Публікації: 14Реєстрація: 15-11-2021

You may also like...

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю