Примирення в Україні. Частина 1.
Як часто ми бажаємо миру та злагоди один одному! Наскільки важливо для нас жити в мирі з собою, сім’єю, громадою, країною, світом та всесвітом? Розуміння того, як важко буває досягти цього миру через власні амбіції, егоїзм, емоції, мстивість, бажання не поступитися ні в чому, є основою для ефективного діалогу. Шляхів досягнення цього існує безліч, єдино правильний алгоритм важко віднайти. Все у світі дуже індивідуально. Ситуації різні. Умови різні. Досвід також.
Однак загальні обриси схеми/алгоритму пунктирно означимо так:
- Припинення агресії.
- Встановлення причини виникнення ворожнечі (це важко, інколи ворогуючі сторони самі не усвідомлюють цих причин). + у обох сторін має бути здатність до самоаналізу. Доступ до психологічної допомоги та підтримки – важливий компонент примирення. Аналіз почуттів та емоцій, які переживають учасники конфлікту.
- Вибачитись, визнати свої помилки Або Простити (один священик, згадалося, казав, що, прощаючи ворогові, ми звільняємося від його нищівного панування над нами, ми захищаємо простір власної гідності та свободи). = прощення один одного
- Прийняти рішення щось змінити
- Відновлення справедливості стосовно жертви несправедливої агресії (без справедливості – миру не буває; права людини чи народу мають бути відновлені, кривда – виправлена). Встановлення істини щодо вчинених порушень та їхнє визнання – дуже важливо.
- Обговорити нові правила стосунків/взаємин.
- Примирення – якщо обидві сторони будуть готові зробити крок назустріч. Зі структурного погляду, примирення є завершальним етапом конфліктної взаємодії
Залучення посередника до процесу розв’язання конфлікту відбувається при обранні його учасниками конструктивних стратегій: компромісу або співпраці. Роль посередника може виконувати керівник, HR-менеджер, директор школи, один із батьків, друг сім’ї, авторитетна для учасників конфлікту людина тощо. Існують також різні форми «кваліфікованого» посередництва, зокрема: арбітраж, примирення, фасилітація, медіація.
Автор публікації
