Проблема істинності і раціональності
Істинність
Метою пізнавальних зусиль більшості випадків є пізнання істини. Однак є такі види знання, для яких ця мета не є головною, а то й взагалі не варто. Так, художнє знання осягає не так істину, скільки красу. Для буденного пізнання важлива користь, для етичного – пізнання добра і зла. Пізнання істини в якості спеціальної та головного завдання важливо, в першу чергу, для наукового пізнання.
У гносеології та епістемології, як і у філософському знанні в цілому, істина усвідомлюється не тільки як категорія теорії пізнання, але і як найважливіша соціальна цінність.У популярній навчальній літературі, як правило, йдеться про конкретну, відносної, абсолютної істини, і в результаті створюється враження, що це різні автономні форми і види знання. Однак у реальній практиці наукового пізнання вони проявляються як різні аспекти істинності знання.
Раціоналізм
Раціоналізм – філософський погляд, який наголошує першість і компетентність розуму (логічного ходу міркування) в пошуках правди. В історії філософії раціоналізм протиставляється емпіризму — філософській установці, яка кладе в основу пошуків істини досвід.
До видатних представників раціоналістичної школи мислення належали Бенедикт Спіноза, Рене Декарт, Готфрід Лейбніц. Особливе місце посідає філософія Іммануїла Канта, який намагався виділити апріорне знання, тобто ту частину знання людини, яку неможливо отримати з досвіду.
Автор публікації
