Промова про мову. Обережно, довге чтиво. Історія 16.

– А Ти знаєш, як кажуть, що язик до Києва доведе? – вже з легким фальцетом в голосі наводить останній аргумент на користь «руzzкава язика» мій знайомий.

– Ти реально думаєш, що це про той язик?  – цілком спокійно уточнюю я. (Навички емоційної саморегуляції даються взнаки).

– Ти знову все перекручуєш. Тобі треба в політику іти, – махає він рукою і таврує мене своїм поглядом.

Отак, зажила собі слави.

Не припиняю дивуватись людям, які з піною на вустах захищають чуже, те, що їм не потрібне. Цей мій знайомий корінний лучанин, розмовляє українською, але дуже переймається за статус російської мови в Україні.

Не припиняю дивуватись людям, які не розуміють, що в цих умовах захищаючи чуже (в цьому випадку «руzzкій язик»), вони зневажають своє. Так-так, на війні нема напівтонів. І в цих умовах лише глухонімі можуть мати нейтралітет, бо у них є Дактиль.

Не припиняю дивуватись людям, які вважають, що «російська мова – це ще не ознака росіянина». Бо ж російською може розмовляти хто завгодно. Хто завгодно може, але чи захоче бути причетним до цієї орди.

Отак ледь не щодня маю новий привід для дивування. 🙄

Чекаю, поки почне бісити😠😡

Проєкт реалізується в межах Програми з розширення можливостей заради відновлення порозуміння для лідерів громад в Україні «Мир у цифровий час» ГО «Ґендерний креативний простір» спільно з ГО «Фундацією прав людини» та фінансується Інститутом зовнішніх культурних зв’язків (IFA) коштами Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина.

Олена Мороль, лучанка