Промова про мову. Обережно, довге чтиво. Історія 2

Друга історія трапилася, ще коли мій середній син ходив у садочок. Ідемо ми зранку, малий жує булочку. Зустрічаємо знайому «бабушку», яка живе в Луцьку зо три десятки років. Вона каже моєму сину: «Пріятнава апітіта», а моє дитя переводить здивований погляд з «бабушки» на мене, і я розумію, що воно дупля не ріже, що ця жінка видала.

Кажу: «Сину, бабуся побажала Тобі смачного». Оченята засвітилися, він усміхнувся, бо ж дійсно смачно, і чемно подякував. Думаєш, це кінець історії? А от і ні.

«Бабушка» пильно глянула на мене і каже: «Лєна, пачіму Ти нє учіш дітєй рускаму язику?»

А як пояснити, чому я не вчу дітей рускаму язику? Тому, що вони українці? Чи тому, що спочатку хай українську вивчать? Чи може тому, що я не вважаю це за потрібне?

Повернусь до історії. «Бабушка» почала розказувати мені про важливість читання рускіх класиків в оригіналі. Я слухала, а в моїй уяві Герасим топив Муму. Кремезний чолов᾿яга топив свого єдиного беззахисного  друга – песика Муму, бо так бариня наказала. (Я й досі не можу зрозуміти широти цієї «загадкової рускої душі».) Але тоді я ще була надто чемна і відповіла просто: «Я не бачу серед тих класиків прикладів для наслідування»..

Проєкт реалізується ГО «Ґендерний креативний простір» спільно з ГО «Фундацією прав людини» та фінансується Інститутом зовнішніх культурних зв’язків (IFA) коштами Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина.

Олена Мороль, лучанка

1

Автор публікації

Офлайн 2 дні

Tzhalko Tetyana

184
Коментарі: 0Публікації: 93Реєстрація: 27-07-2022

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю