Промова про мову. Обережно, довге чтиво. Історія 3

Історія третя трапилася після анексії Криму. Я втрапила на тренінг з жіночого лідерства. І в нашій компанії було кілька жінок-переселенок з Донбасу. Тренерка чемно спитала, чи ніхто не проти, якщо для зручності присутніх, вона розмовлятиме російською. Усі погодились, я змовчала. З мене тоді ще була така собі лідерка. Ми виконували різні завдання, обговорювали різні теми та все одно поверталися до анексії й окупації Донбасу. Я говорила українською, бо ж була переконана, що усі розуміють. Коли була перерва на каву, то одна жінка зі Слов᾿янська сказала, що давно не чула такої вишуканої літературної мови. Думаєш, це кінець історії? А от і ні.

Друга жінка (теж зі Слов᾿янська) цілком серйозно спитала, нащо ж так демонстративно розмовляти українською, можна ж суржиком – це панятніє.

А як пояснити «нащо так» ДЕМОСТРАТИВНО розмовляти українською? І кому «панятніє» суржиком? Для чого? Може тому, що мова – це як дихання? Хтось взагалі дихає демонстративно? Може тому, що мова – це як серцебиття? Стоп, серденько, бийся в ритмі суржика, бо так панятніє.

Повернусь до історії.

– Розмовляти гарною українською легко. Для цього достатньо читати гарне українське, – відповіла я трохи почервонівши.

– З чого посавєтуєте начати? – майже в один голос спитали співрозмовниці.

– Почніть з «Солодкої Дарусі», – сказала я перше, що спало на думку.

Тоді я вперше задумалась над тим нав᾿язаним стереотипом, що суржик – це щось органічне для українців, а вільна розмовна українська – це щось штучне і демонстративне. Суржик виник через зросійщення і викорінити його складно. Але це як бур᾿ян, який прикольно цвіте, та більше ніякої користі не дає. Хоча ні, інколи, щоб підкреслити комічність ситуації, він доречний.

Я переконана, що вчити мову треба усе життя. І це під силу кожному, особливо якщо є бажання і сприятливе середовище.

Немає меж досконалості в опануванні мовою. Українська – надзвичайно багата і різноманітна. Окрім того українська – це жива мова, яка постійно розвивається, пульсує, дихає. Макронити, чорнобаїти, щасливіти –ось лише кілька прикладів😉.

А ще українська – це дуже пристрасна і сексуальна мова. Але про це не для всіх.

Кажуть, що вона солов᾿їна. Ні, вона моя і Твоя.

Тьох-тьох-тьох – у солов᾿я своя.😉

P.S. Мова – це душа народу! Дбаймо про її чистоту.

Проєкт реалізується ГО «Ґендерний креативний простір» спільно з ГО «Фундацією прав людини» та фінансується Інститутом зовнішніх культурних зв’язків (IFA) коштами Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина.

Олена Мороль, лучанка