Промова про мову. Обережно, довге чтиво. Історія 6

Знову у мене чистий четвер для моєї мови. Очищення від мовного сміття, збагачення новими мовними конструкціями, навіть свідоме акцентування на вимові додають моїй мові певного шарму і оксамитового звучання. Я хочу говорити так, щоб солов᾿ї заслухались.

Дивина та й годі, як тільки акцентуєшся на чомусь, то навіть у розмовах сторонніх людей чуєш свої думки. Увесь світ підлаштовується і дає відповіді на питання.

І. Кафе. П᾿ю каву, жую панакоту. Поруч давній знайомий з подругою.

– Ти не повіриш, коли я вирішив тут жити, мені казали, що краще вивчити російську, бо усі в Україні знають російську, а от українську не всі, – розказує чоловік майже без акценту. –  Я подумав, що мене просто дурять. Як може бути держава Україна, а мова російська? І почав вчити українську. Це ж логічно? – запитує він мене, ніби шукаючи мого схвалення.

Я киваю головою і трохи знизую плечем:

– Цілком логічно.

– Я думав, – продовжує він, – що якщо я хочу жити в Україні і вчу російську – то це неповага до українців. Але зараз в Луцьку стільки «російських» людей. Я кажу їм, говоріть українською, бо я вас не розумію. А вони не хочуть. І я дуже сердитий. Я заплутався, як так може бути ?

Мій короткий екскурс в історію йому не дуже допоміг.

– Добре-добре, це було в минулому. Але що зараз росіяни роблять у Твоїй країні?

– Та не росіяни вони, – майже вигукнула я. І махнула рукою з думкою, що це не поясниш на пальцях.

ІІ. Дитячий майданчик. Мій малий філософ і дівчинка його ж віку на каруселі. Вона:

– Сколько лєт Твоєй маме? Маєй – трідцать два. Ана ещьо савєцкій саюз помніт.

– Моя старша, але молодша.

– Как ета?

– По віку старша, але про союз не згадує…

Регочу тихенько, щоб не збити з теми…

– А звідки Ти приїхала, Полю? – питає Дениско.

– Я із Кієва. Мая бабушка здєсь живет, – дівчинка показує на сусідній будинок.

– А Твоя бабуся теж російською говорить?

– Нєт. На укрАінском. А мама і папа на русскам.

Далі вже не вслухаюся, бо думка побігла.

Мова – це ж не лише про патріотизм. Мова – це про майбутнє нашого народу. Бо ж українці не ті, в кого батьки українці і українською говорять. А ті, в кого діти українці і українською розмовляють…

Проєкт реалізується ГО «Ґендерний креативний простір» спільно з ГО «Фундацією прав людини» та фінансується Інститутом зовнішніх культурних зв’язків (IFA) коштами Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина.

Олена Мороль, лучанка