Промова про мову. Обережно, довге чтиво. Історія 1

Було це давно. Ще за тих далеких часів, коли я мала кнопковий телефон, а інтернет мені лише снився.

Дзвінок з незнайомого номера. Беру слухавку. Чоловічий голос просить якогось Андрєя. Оскільки поруч ніякого Андрєя не було, я чемно повідомляю: «Ви помилилися номером» і після такого ж чемного «ізвінітє», натискаю на червону кнопку.

Думаєш, кінець історії? А от і ні.

Чоловік передзвонив за кілька хвилин, щоб поцікавитись, звідки я так добре знаю українську.

А як пояснити звідки Ти знаєш рідну мову? З колиски? З дитячого садка? Зі школи? З діда-прадіда чи з баби-прабаби?

У моєму оточенні були російськомовні. Більше того, мій дідусь з Одеси і його босяцьке дитинство легко вилазило назовні російськими фразами. Улюблені фільми дитинства теж були російські. Це ж тоді тільки дід Панас говорив українською, а усі тьоті Тані і Стіпашки були російськомовними. І моя перша школа теж була російською. І уся професійна література тільки російською…

Повернусь до історії. Чоловіка звали Степан Петрович, він був однолітком мого тата і зо три десятки років жив у Луганську. Він дзвонив мені двічі на тиждень, щоб почути українську. І все переживав, що вмре, так і не встигнувши вивчити мову. За три місяці так і сталося. Хоча ні, не так. Він вже досить добре говорив українською, але не встиг натішитися.

Проєкт реалізується ГО «Ґендерний креативний простір» спільно з ГО «Фундацією прав людини» та фінансується Інститутом зовнішніх культурних зв’язків (IFA) коштами Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина.

Олена Мороль, лучанка

2

Автор публікації

Офлайн 12 години

Tzhalko Tetyana

203
Коментарі: 0Публікації: 108Реєстрація: 27-07-2022

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю