Про наболіле (з) українською мовою
Наша провина навіть не в тому, що ми розмовляємо російською, бо наш народ піддавався русифікації роками (століттями взагалі-то). Наша провина в тому, що ми зараз цьому не противимося. Проблема в тому, що комусь і досі «удобнєє» і «какая разніца», і найгірше в цьому всьому цирку — вони не розуміють, чому суть. Вільна ж країна, в чому проблема?
Так, вільна. Ціною життів таких як Симоненко, Горська, Стус, Параджанов і ще безліч прізвищ у довжелезних списках репресованих. В Інтернеті ці списки знайти не важко, лише загуглити. Вільна країна з державною мовою, від якої можна відмовитися, хоча за право говорити нею помирали. Парадоксальна реальність, де привілейованішими є люди, які розмовляють мовою чужинців, але й досі продовжують кричати, що їх «ущємляють». Українців називають селюками та неосвіченими, просять говорити «по-нормальному», мовою великих класиків.
Вільна країна, з вільними людьми, і з похованими під землю українцями, репресованими червоними. Вони помирали за мову, від якої зараз нєудобно. Манкурти дивуються, що за збочення — в Україні (який жах!) українська мова. Ще й державною її зробили. Що за дурні люди це вигадали?.. Треба було дочекатися, поки українська стане у лінію з кримськотатарською. Незрозуміло, так? бо не можете відтворити у голові цю мову, адже ніколи не чули. Так це і не дивно, бо кримськотатарська – це мова, що вимирає. Завдяки кому? Завдяки тим, хто і їм, киримлам, і нам, українцям, нав’язував і розказував, що їх мовою нам говорити «удобнєє».
Проте ми вистояли, вибороли право на свою ідентичність. Депортації, голод, переслідування, репресії… Наш народ пережив все це і зараз українська мова у статусі «благополучної». На відміну від кримськотатарської, на жаль. Та чи надовго, якщо людям «удобнєє» під час повномасштабного вторгнення росії в Україну продовжувати говорити мовою вбивць. Якщо це дійсно так, то їх спроби русифікувати Україну виявилися дуже успішними. І найстрашніше з цього всього те, що ми самі їм і допомагаємо.