Район «Д» Артема Чеха. 16 черкаських історій

Цю книжку видав Меридіан Черновіц 2019 року. З останніх спостережень, це видавництво, а радше агенція, збирає навколо себе дуже стильних авторів. Не посперечаєшся: Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Таня Малярчук. І от – гортаю вперше Артема Чеха.

Зараз письменник на фронті й часто постить в інста-сторісах відрефлексовані будні.

І що ж він зробив? А те, що абсолютно по-компанійському, безперешкодно зайшов з першої своєї історії з книжки «Район «Д». І це без жодної мильної патетики.

Тут багато про Черкаси. Майже все про них.

Наче старі шпалери автор здирає з пам’яті спогади про Черкаси 90х. Ні, він не відрікається від минулого. Навпаки, неначе дає волю емоціям. Одночасно від як відповідальний свідок та ініціативний співучасник, переказує все, що чув і бачив на власні очі, що робив, з ким був, що казав. Настільки кристалічно, що так і хочеться піддзьобнути, мовляв, не можна ж  настільки різко. «Ей, це ж твоє рідне місто!». А він у відповідь – «це тихий і квітучий край, люди якого не знали ані голоду, ані гонореї». Від того, щирості Чеха немає меж. Потім наприкінці він пояснить такий хід у книжці.

Але щойно занурюєшся у другу, третю, п’яту, тринадцяту історії  – і все, здається, звучить до ладу. Дедалі складніше добирати евфемізми, із якоюсь неймовірною натяжкою намагаєшся виправдати людей навколо, їхні вчинки. Складнішає все.

Чех пише: «Дев’яності багатьох поховали під бетонними хвилями». І часто важко було розрізнити, де саме була перемога добра над злом, а де навпаки.

Агресивним струменем з’являється сила-силенна аргументів, що разом із совком розвалювалися і тодішні люди.

На просторі – тисячі розгублених і безробітних жителів ранньонезалежної України, яка повихоплювала болячки совкової економіки. Відтак, молодому поколінню заповідалося чи не єдине – тільки не скотитися в кримінал і не зробитися алкоголіками.

Далі буяють розповіді про події на «бетонному болоті з важким небом і обісцяними під’їздами». Чех іде зі своїми пацанами. Вони п’ють пиво у забігайлівках, бавляться легкими наркотиками, освіжають попільнички, п’яні валяться в кущі, оббльовують сірий черкаський асфальт, ледь дотягують себе додому.

А ще новітні Черкаси – це палені кросівки та варенки, адідаси-суперстари, консервовані персики, светрики з ароматом американського прального порошку  і дуже затяжний пошук порятунку, який найчастіше закінчувався віднайденням відчаю.

Скажете, що таке депресія тоді була чи не всюди? Хай так. Але чи тішать ці спогади наших батьків і вас самих – на той час молодих, енергійних, амбітних і начебто сміливих?

Тішать чи викликають оскому – то вже другорядне, насправді. Замислитися варто над їхнім фундаментом. Адже нам усім не пошкодували спадку – бетонного постколоніального синдрому, який ми досі вивчаємо, подекуди відхаркуємо, дослуховуємося до його відголосків і зрештою намагаємося здихатися імперської засмаги.

На сторінках «Району «Д» молодь пізнає, що таке співчуття, гідність і повага до інших. Молодь шукає себе. Лише не всім це вдається – пише Чех. Для декого мікрорайон так і залишається всім світом.

0

Автор публікації

Офлайн 2 дні

a.lit

8
Коментарі: 0Публікації: 15Реєстрація: 09-08-2022

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю