Самовиховання як один із підходів реабілітації засуджених

Перехід засудженого з об’єкту в суб’єкт виховного процесу – одне із завдань процесу ресоціалізації. Важливе значення в цьому процесі посідає самовиховання.

Самовиховання – це свідома діяльність людини з метою вдосконалення своїх позитивних якостей і подолання негативних. Самовиховання в колонії, як правило, уявляє собою процес роботи засуджених над собою щодо перебудови особистості на всіх рівнях, зокрема, мотивів поведінки, ідеалів, світогляду, звичок, спрямованості особистості.

Мета самовиховання засудженого – стати зрештою свідомим членом суспільства, що чесно ставиться до праці, поважає закони і етичні норми суспільства, здатний виконувати свій громадянський обов’язок.

Отже, основним змістом роботи на даному, основному, етапі ресоціалізації, що протікає в межах єдиного механізму виховання, перевиховання, виправлення і самовиховання особистості неповнолітнього засудженого, є:

– всебічне (моральне, розумове, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне, статеве) виховання (стст. 124, 128 КВК України);

– загальна середня освіта (організація класної та позакласної роботи – факультативів, гуртків, секцій тощо) (стст. 125, 126 КВК України);

– професійно-технічна освіта (ст. 125, 126 КВК України);

– вища освіта (у ВНЗ України за дистанційною формою навчання);

– участь у самодіяльних організаціях та самоврядуванні (ст.127 КВК України);

– звернення до релігії як засобу виправлення (ст. 128 КВК України);

– суспільно корисна праця (у навчальних майстернях, навиробництві, з благоустрою території, підсобних господарствах тощо) (ст.ст. 118 – 122 КВК України);

– дотримання режиму й самодисципліна (ст. 102 КВК України);

– психологічна допомога (корекція негативних і девіантних якостей особистості, нейтралізація негативних соціально-психологічних явищ, властивих концентрованому середовищу правопорушників, надмірного звикання до умов ізоляції від суспільства тощо);

– підтримка соціально корисних зв’язків із сім’єю, друзями, колегами тощо;

– залучення громадськості та (органів місцевого самоврядування, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді, центрів зайнятості, медичних закладів, правоохоронних органів, навчальних закладів різних рівнів акредитації, громадських організацій, волонтерів тощо та формування з їх числа піклувальних рад та батьківських комітетів) (ст. 149 КВК України) та ін.

Про досягнутий рівень ресоціаліації особистості на цьому етапі варто судити не за тим, що вона говорить, а за її поведінкою. Тільки поведінка засудженого може бути справжнім всебічним критерієм його ресоціалізованості, у якій проявляється сформована система ставлень особистості: 1) до навколишнього світу(суспільства), 2) до навчання, 3) до суспільно корисної праці, 4) до громадської роботи, 5) до персоналу колонії, 6) до колективу засуджених, 7) до людей, 8) до себе, 9) до юридичних і моральних норм, 10) до скоєного злочину тощо. Крім того, критерії можуть бути виділені за іншими показниками, що визначає адміністрація колонії.

Таким чином, ресоціалізація особистості правопорушника є безперервним процесом, що складається з низки послідовних етапів (допенітенціарного, пенітенціарного та пенітенціарного), різних психологічних, соціально-педагогічних та інших механізмів, а також специфічного змісту соціально-виховної роботи на кожному етапі.

1

Автор публікації

Офлайн 11 місяців

Lilia

1
Коментарі: 0Публікації: 1Реєстрація: 17-11-2021

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю