Стать як передумова соціальної нерівності
Соціальна нерівність – це вид соціального поділу, у якому окремі члени суспільства або групи перебувають на різних щаблях соціальної драбини (ієрархії) і мають нерівні можливості, права та обов’язки.
З першої миті нашого існування нам повідомляють про стать – хлопчик чи дівчинка. З цього моменту ми живемо у світі обмеженостей та умов, повязаних зі статтю. Дівчаток одягають у рожеве, а хлопців – блакитне. Дівчаткам купують ляльки, а хлопцям – машинки. Хлопчикам заборонено плакати, але дозволено часом хуліганити. Дівчатка мають бути гарними, слухняними та не лазити по деревах. Хлопчики — сильними, хоробрими та здібними до точних наук. І так далі. Кожна та кожен із нас у дитинстві чули сакраментальне: «Ти ж хлопчик!» або «Ти ж дівчинка!». Це означало: ми вкотре порушили суспільні очікування.
Очікування щодо «правильної» чоловічої (маскулінної) та жіночої (фемінної) поведінки дуже змінюються залежно від умов та обмежень різних суспільств — або всередині одного суспільства в різні історичні періоди.
Наприклад, сучасні очікування «правильної» чоловічої поведінки («хлопці не плачуть») були невластиві давнім грекам. Герой «Іліади» Ахілл після втрати бранки Брісеїди у сльозах біжить скаржитися матері на образу, заподіяну Агамемноном (а мати тут же звертається до Зевса, вимагаючи помсти за сина). У Європі фактично до середини ХХ сторіччя сльози вважалися виявом щирості й були для чоловіків цілком прийнятним.
Ще більше відрізняються очікування щодо чоловічої та жіночої зовнішності в різних суспільствах. Наприклад, асоціація «рожевий колір — для дівчаток, блакитний — для хлопчиків» з’явилася в 1940-х роках завдяки старанням американських маркетологів. До цього рожевий, навпаки, вважався занадто агресивним кольором, що більше пасує хлопчикам, а дівчаток радили одягати в блакитне.
Сукупність очікувань суспільства щодо людей певної статі, — від зовнішнього вигляду до рис характеру, — називається гендерною роллю. Засвоюючи його в процесі виховання як опис того, ким вони є та мають бути, люди виробляють певну гендерну ідентичність, яка зазвичай закріплюється приблизно у п’ятирічному віці. Коригуємо свої уявлення про норми гендерної поведінки ми впродовж усього життя.
Про суспільні очікування щодо нашої гендерної поведінки ми дізнаємося в першу чергу від найближчого оточення. Нас хвалять за ті риси поведінки й характеру, які в цей момент вважаються в нашому суспільстві відповідними певній статі. Коли ж ми порушуємо неписані кодекси, можемо зазнати соціальних покарань (санкцій): від несхвальних поглядів та висміювання (неформальні санкції) до тюремного ув’язнення (формальна санкція). Також важливим джерелом інформації про гендерні норми є медіа.
Ми не можемо уникнути впливу соціальних норм, проте з розвитком суспільства вони змінюються. Наприклад, у Європі тривалий час вважалося, що жінкам не потрібна освіта. Коли у другій половині ХІХ століття починають відкриватися жіночі курси, молодим дівчатам доводиться долати значний спротив батьків, щоби до них потрапити. Тепер же рівний доступ чоловіків та жінок до освіти є загальноприйнятим у європейських країнах.
Окрім того поступово змінюється саме ставлення європейських суспільств до гендерних норм. По-перше, зростає усвідомлення, що гендерна роль є соціальним конструктом і не обов’язково має збігатися з біологічною статтю.
По-друге, межі гендерних ролей стають усе розмитішими. Із жорсткого набору приписів, відхід від яких суворо карається суспільством, фемінність та маскулінність поволі починають сприйматися як палітри засобів для самовираження, з яких кожна людина має право обирати те, що їй до вподоби, в різних поєднаннях.
Якими б «традиційними» та «споконвічними» не видавалися певні суспільні правила та очікування щодо жінок та чоловіків, вони не лише можуть змінитися, а й постійно змінюються. Зокрема, такі зміни відбуваються відповідно до наших уявлень про справедливість.
Автор публікації
