Українські бойові відьми або у війни жіноче обличчя

Протягом останніх десятиліть в українському суспільстві відбуваються суттєві зміни в осмисленні та легітимації ґендерних відносин. Відповідно до Резолюції 1325 Ради безпеки (2000) [Резолюция, 2000], ратифікованої також Україною, підкреслюється важливість зміни бачення ролі жінок не тільки як жертв конфліктів, а й учасниць розв’язання конфліктів і миротворчої діяльності на рівні з чоловіками.

АТО, ООС, а тепер і російсько-українська війна – приклади того, як працює згадана резолюція. Жінки разом із чоловіками стають на захист України, опановують військові професії, стають командирами, отримують офіцерські звання. Хоча законодавство забороняє жінкам працювати з вибухонебезпечними предметами (мінерами, саперами) та служити у спецпідрозділах.

У жовтні 2018-го набув чинності закон про рівні права жінок і чоловіків під час служби в ЗСУ. У грудні 2021-го в Україні ввели військовий облік для жінок більше 100 професій, жінки мали стати на облік до кінця 2022-го року. Пізніше в Міноборони дали «відбій», пояснивши це тим, що працюють над спрощенням порядку постановки на облік.

Цікаво, що історія бойового українського жіноцтва сягає в давнину.

Серед слов’янських племен перші згадки про жінок-воїнів знаходять в згадках візантійського патріарха Никифора в 7 ст. під час облоги Константинополя: “Стягуючи обладунки з мертвих русів, часто бачимо під ними жінок з давніми бойовими шрамами”. Тобто це не одноразовий “контракт” на похід на Царгород. Війна для цих прадавніх українок, швидше за все, була професією, способом життя і методом зароблянням на життя.

У войовничому середовищі козацької України «безшлюбний», аскетично налаштований козак у шароварах і вишиванці, поступово став ідеалом. Однак, як не парадоксально, і за цієї доби проступають яскраві постаті жінок-воїнів. Сам Дмитро Яворницький у кінці ХІХ ст. на Катеринославщині (у межах колишніх Запорозьких Вольностей) записав переказ «Могила Настина». У ньому опис життя відважної отаманки на ім’я Настя, яка носила шаровари, шапку, мала шаблю і «держала у себе ватагу козаків, але ніхто того не знав, що вона дівка… Кілька років правила вона за козака. А як умерла, то тоді тільки й дізналися, що вона дівка». З історичних джерел відомо, який сильний вплив мала жінка на традиції й повсякдення козацької спільноти. Залишилися свідчення і про участь українок у військових діях. Так, багатьом відомий подвиг войовничих жінок із міста-фортеці Буші та дружини козацького сотника Зависного – Олени (за іншими відомостями – Мар’яни). Коли більшість чоловіків загинула, жінки й дівчата продовжували чинити опір регулярним частинам польського війська. Аби не потрапити до рук шляхти, Олена підпалила пороховий льох і підірвала себе разом із ворогом. Ці факти піддають сумніву категоричне твердження Дмитра Яворницького, що козаки-запорожці «не допускали в Січ жінок».

Станом на серпень у ЗСУ разом із добровольцями територіальних громад служать близько 57 тисяч жінок. З них близько 32 тисячі перебувають у зоні бойових дій. Українки на війні стикаються з проблемою відсутності військової жіночої амуніції.  Офіційно в Україні поки що існує лише один стандарт військової форми, затверджений Міністерством оборони – чоловічий. При цьому для жінок передбачено лише парадну. Яка складається зі спідниці та черевиків на підборах. І хоч паради зазвичай бувають раз на рік, та марширувати у спідниці все одно не зручно. Також проблема в тому, що розмірна сітка для чоловіків і жінок різна. Так військові заповнюють формуляр, в якому вказують розмір одягу. Насправді 44-ий жіночий відрізняється від 44-го чоловічого у розмірній сітці, тож жінкам вгадати свій розмір важко. Тому їм доводиться або підшивати за власний кошт форму, або купувати собі іншу. З іншого боку, якщо у жінки форми більш проявленні, то виникають проблеми – як, власне, й у чоловіків, які мають підкачані грудні м’язи, наприклад.

Нещодавно депутатка Київської міської ради Ірина Никорак запустила виробництво військової форми для жінок. Проект «Arm Women Now» має на меті забезпечити кожну жінку військовослужбовицю військовою формою. Також Міноборони звернулося до волонтерок проаналізувати типи жіночих фігур, щоб підбирати одяг індивідуально та апробувати його у польових умовах.

Мають українські військовослужбовиці і неофіційні шеврони – декоративно-інформаційні нашивки на форменному одязі, що дозволяють креативно маркуватися на фронті.

Все частіше подвиг жінок-військових відзначають не лише українці, але й відомі міжнародні компанії. Так компанія «The Brothers Brick», яка розробляє конструктори Lego на військову тематику, присвятила свої фігурки українським захисницям. Героїнями колекції стали парамедикині Аліна Михайлова і Катерина Галушка, а також військовослужбовиця Анна Архипова.

За останні 2 роки на підтримку українських  «валькірій» створено декілька громадських організацій. Наприклад, діджитал-проєкт «Зеmliachky. Ukrainian Front» (https://zemliachky.org/ ). Головні напрямки проєкту: невеликі інтерв’ю з волонтерками та військовими; психологічна підтримка жінок у війні; допомога захисницям небхідною військовою амуніцією, формою і жіночою гуманітаркою.

 

0

Автор публікації

Офлайн 2 тижні

AS

0
Коментарі: 0Публікації: 4Реєстрація: 17-11-2021

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю