Які групи травмованих дітей існують та як сучасні реалії впливають на кожну з них?

Про те, як війна впливає на життя дітей, через які труднощі в адаптації вони проходять та які кроки для їх подолання існують – розповідаю у колонці.

Наразі діти отримують не той досвід, який їм потрібний. Вони б не мали чути вибухів на дитячих майданчиках, знати, що таке сирена, та бачити жорстокість окупантів на власні очі. Проте у результаті маємо велику кількість травмованих дітей, яких умовно можемо поділити на 4 групи:

  • До першої групи відносять дітей, які залишилися з батьками та були переміщені в інші міста чи закордон. Вони могли чути або щось бачити, але це не була пряма загроза життю, тобто не отримали дійсно шокуючої травми війни. Проте ці діти втратили своє звичне середовище, розлука із яким може принести багато болю
  • Друга група – це діти, які залишилися у своїх рідних домівках, відносно безпечних територіях, наприклад, у західних областях України. Та, скоріше за все, вони знають про жахливі події, що відбуваються; можливо, хтось із їхніх родичів пішов на війну, через що відповідальні за дитину можуть перебувати досить в нестійкому емоційному стані.
  • Третя група дітей – це ті, які залишилися в гарячих точках України, ховалися в бомбосховищах, бачили вибухи, агресію чи навіть загибель. Приблизно 90% відсотків ймовірності, що в цих дітей дуже швидко проявлятимуться проблеми. Що це означає? Хтось із них матиме симптоми посттравматичного стресового розладу, інші – фобії або страхи, наприклад, боятимуться спати одні. А деякі матимуть регрес.
  • В останній групі говоримо про дітей, які втратили домівку, отримали поранення чи залишилися без одного або обох батьків. Саме бачення  дитиною страхів війни вже є травмуючою ситуацією для неї, та, ймовірно, стане причиною ПТСР (посттравматичного стресового розладу).

Статистика травмованих дітей нас лякає, але не кожному потрібна довготривала терапія. Тож давайте з’ясовувати.

Якщо говорити про категорію вимушено переміщених дітей, то

її основною проблемою може стати адаптація до нового місця. На цьому етапі завданням батьків чи опікунів є якнайшвидше повернути дитину до її звичного образу життя. Наприклад, за допомогою навчання, ігор, облаштування нового середовища.

Не менш важливим є надання емоційного зворотнього зв’язку та взагалі пояснення того, що відбувається навколо. Наприклад: “Ми з тобою завжди можемо поговорити. Так, є погані люди, які наносять нам шкоду, але ми знаємо, хто перемагає в боротьбі добра зі злом”. Або ж чи говорять батьки про можливу дату повернення?

Також буває, що діти першої та другої груп малюють страшні малюнки. Це все нормальна реакція проживання обставин. Наведу приклад своєї роботи на Сході з дітьми ВПО  в 2015 році. Тоді ми стикалися з випадками знущання дітей над тваринами. Це звучить неприйнятно, втім, коли дитині не пояснюють, що відбувається, яка межа між життям та смертю, не дають емоційно відреагувати, трапляється переміщення люті на якийсь об’єкт.

0

Автор публікації

Офлайн 1 тиждень

STB.Olena

1
Коментарі: 0Публікації: 23Реєстрація: 16-09-2022

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю