Як живе і чи потрібен театр під час війни. Частина 3

Театр пригноблених (ТП) – це театральна методика, яка була створена бразильським режисером та політиком Аугусто Боалем у 1960-х роках минулого століття під час диктатури у Бразилії. За допомогою ТП А. Боаль прагнув створити безпечний простір для участі кожного у творчому процесі та обговорення і вирішення соціально-економічних проблем людей, які страждають від пригноблення й несправедливості.

Методика становить систему вправ, ігор та технік, які працюють з тілом, почуттями та особистим досвідом учасників для створення можливостей для діалогу, критичної рефлексії нашої соціальної реальності й активного пошуку низових рішень соціальних проблем. Як інтерактивна форма театру, заснована на співучасті, вона допомагає людям провести репетицію дій та знайти у безпечному просторі театру різні можливості, які пізніше можуть бути реалізовані в житті.

Одним із найпопулярніших форматів ТП є форум-театр. Акторами та сценаристами у виставі форум-театру є не професійні актори, а звичайні люди, які перебувають у складних життєвих обставинах. Під час підготовчого семінару група учасників за допомогою ведучого – джокера – через ігри, вправи та сценки аналізує проблеми, які найбільше непокоять учасників, і створює сценарій форум-вистави. Процес роботи над виставою допомагає самим учасниками глибше зрозуміти свою проблему, поділитися своєю історією з іншими людьми та знайти підтримку в групі.

Після цього група показує створену форум-виставу глядачам. У форум-театрі сюжет вистави має певну структуру: головна дійова особа вистави стикається з життєвими складнощами, але їй/йому не вдається успішно вирішити свої проблеми. Вистава висвітлює актуальну соціальну проблему, але не пропонує її вирішення. Після перегляду вистави глядачі обговорюють проблему, яку актори показали на сцені: якими є причини цієї ситуації? Чи можна сказати, що ця проблема є типовою в нашому суспільстві, що з не зіштовхуються багато людей? Які чинні культурні, законодавчі, соціальні норми створюють або підтримують цю проблему?

Після такого діалогу та аналізу джокер запрошує глядачів запропонувати власні стратегії поведінки того, як у показаних ситуаціях протидіяти системним проблемам. Головна умова форум-театру полягає в тому, що глядач має не просто пояснити на словах, що можна зробити інакше, а вийти на сцену, замінити одного з акторів та показати свою життєву стратегію для вирішення запропонованої проблеми. Таким чином, глядач (spectator) форум-театру стає глядачем-актором (spect-actor). Після кожного такого втручання глядача – інтервенції – джокер модерує її обговорення. Ще одним важливим принципом форум-театру є переконання, що в діалозі глядачів та акторів не буває помилок чи “хибних” інтервенцій, адже театр – це простір гри й творчості. В цьому театрі можна спробувати будь-яку стратегію, аби отримати досвід дії, проаналізувати власні спроби змінити ситуацію та спільно вирішити, яка поведінка чи стратегія може бути ефективною в реальному житті, а яка – ні. Так у форматі діалогу акторів та глядачів народжується істина.

Учасниці майстерні форум-театру у Львові, практикині театру пригноблених (ТП) Влада Крижна та Аня На разом із Яною Салаховою, практикинею ТП, головою ГО “Театр змін” поділилися для Громадського Простору своїм досвідом створення першої метафоричної форум-вистави після 24-го лютого й роздумами про доречність театру під час війни.

Анна На:

“Театр пригноблених – це не тільки про метод, а й про філософію, цінності. Як й війна, що продовжується і сьогодні – для мене вона про цінності свободи, поваги, рівності, ненасилля. І я не на фронті, бо займалась все життя театром. Моя робота – втілювати й показувати красу цих цінностей українкам, які зараз поряд зі мною. Створювати простори, де буде безпечно говорити про свій щасливий, неоднозначний досвід. Про досвід болю, горя. І форум-театр – це не щось відірване від реальності, а навпаки – про реальність. Тому для мене був лише один сумнів: чи в мене вистачить особистих ресурсів і сил. Але несподівано виявилось, що ця робота додає сил. Бо і я сама змогла від групи отримати підтримку і тепло, відчуття єдності, а це – дуже цінно”.

Влада:

“Так, за 8 років я вже звикла працювати з темою подолання наслідків війни. Але з 24 лютого війна набула ще більших масштабів та посилила в рази свій негативний вплив. І разом з тим, травматичний синдром у людей. У 2022-му, на відміну від 2014-го, війна торкнулася всіх і кожного в країні. І в мене були сумніви, чи витягнемо ми взагалі дискусії – і група, і аудиторія форуму. Чи взагалі знайдеться хтось, щоб запропонувати реальну інтервенцію? Але мені все вдалося. Мистецтво справді зцілює, дає сили, надію. Воно компенсує відкладені бажання жити й творити в той час, коли з сусідньої держави приходять, щоб все зруйнувати та вбити”. 

За матеріали сторінки Громадський простір. Повне інтерв’ю можна прочитати на сторінці https://www.prostir.ua/.

Проєкт реалізується в межах Програми з розширення можливостей заради відновлення порозуміння для лідерів громад в Україні «Мир у цифровий час» ГО «Ґендерний креативний простір» спільно з ГО «Фундацією прав людини» та фінансується Інститутом зовнішніх культурних зв’язків (IFA) коштами Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина.

Вікторія Колодяжна, амбасадорка Проєкту

2

Автор публікації

Офлайн 4 дні

Tzhalko Tetyana

132
Коментарі: 0Публікації: 55Реєстрація: 27-07-2022

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю