“Я згадала, як вільно дихати”. Чому українці одружуються та розлучаються під час війни

“Він добивався мене 8 років, але у мене двоє дітей від попередніх шлюбів і я чесно казала йому, що не можу без кохання”, – розповідає Ольга Оногда з Вінниці про свого чоловіка Андрія Кондратьєва.

До війни у жінки не було і думок про шлюб чи побачення з ним. Але 24 лютого, коли Андрій вийшов із військкомату, сестра Ольги запропонувала їм обом розписатися, щоб якщо на фронті з їхнім другом щось станеться, вони мали доступ до реанімації, документів, могли приймати медичні рішення за нього – до цього в Україні допускають тільки родичів. Син Андрія теж воює.

“Я спочатку шарахнулася з цієї ідеї, а потім подумала – ну а що зі мною станеться? Купила вишиванку і розписалися. А коли прийшли вітати друзі, то раптом зрозуміла, що закохалася! Це дивовижно, тому що мені 48 років, я і не думала, що це можливо в такому віці”.

На весільному фото, знятому на телефон, Андрій, одягнений у військову форму, замріяно усміхається. Ольга каже, що дуже сумує за ним – чоловік уже двічі приїжджав у відпустку, але він щодня ризикує життям на гарячому Миколаївському фронті.

Гормони, доросла турбота чи прожиті роки

Романтики під час війни багато. “Я двічі ходила в рацс, щоб дізнатися про церемонію, і там постійно були черги: таке враження, що люди подуріли!” – сміється Ольга.

Про весільний бум каже і статистика: з 24 лютого лише у Києві одружилося 9120 пар. Торік за цей же період – 1100. Через війну реєстрацію шлюбу спростили: військовим дозволили одружуватися заочно, за наявності завіреної керівником заяви. Крім того, можна розписатися онлайн.

Але не це є причиною попиту. “Закохатися під час війни – це як додаткове дихання. Особливо для хлопців”, – пояснює психологиня Марина Сириця, яка у тому числі працює з військовими.

“В умовах того, що відбувається у боях, мозок просить чогось людського. Тому зараз так багато любові, ніжності, такої аж підліткової закоханості”, – додає вона.

Марині Сириці частіше траплялися люди, у яких вирують гормони, але багато пар одружилися і з раціональних причин. “У мене брат так зробив – вони довго жили разом, і коли він пішов захищати, вирішили одружитися. Як на мене, це про дорослу турботу та відповідальність”.

Хоча на цьому фоні трапляється, що чоловіки беруть шлюб через можливі соціальні виплати сім’ї в разі їхнього каліцтва чи смерті, хоч і не завжди задоволені своїми стосунками, розповідає психологиня.

Історії бувають різні.

“Почуття, прожиті разом роки, діти. Це (соцвиплати тощо – Ред.) точно не було мотивом”, – впевнено каже військовий Дмитро, який спершу розлучився з дружиною, з якою жив 10 років, а перед війною вони знову зійшлися і нині побралися.

Два його побратими, за словами Дмитра, теж одружилися – планували до війни, але не встигли.

“А що, якби я закохалася в дівчину?”

Війна і бюрократія змусила легалізувати свої стосунки багато сімей.

“Я підійшла до нього на День Конституції і кажу – може розпишемося, і раз ідеш воювати, то вже одруженим? Раптом треба буде командиру дзвонити, і що я скажу – що я твоя дівчина, але не така, що на три місяці, а що ми вже 14 років разом?” – розповідає Ірина Требунських із Кропивницького, як зробила пропозицію своєму цивільному чоловіку Олександру, побоюючись сказати йому прямо, що боїться за життя коханого. Його батьки померли, з родичів – лише брат.

“Раніше ми боялися, а раптом розійдемося і виникнуть юридичні труднощі, щоб поділити майно. Але його нерухомість оформлена на нього, моя – на мене. Ділити нам хіба шафу, комп’ютер і чотирьох котів”, – каже Ірина.

Через тиждень після розпису та свого маленького свята чоловік пішов на війну, а за кілька днів попросив дружину забрати його паспорт з військкомату. Навіть для цього треба було свідоцтво про шлюб, й Ірина переконалася, яким слушним було їхнє рішення одружитися.

Але разом з тим її турбує, з якими складнощами в Україні стикаються одностатеві пари.

“Мені пощастило, що я покохала чоловіка. Тому що я бісексуальна, і якби покохала дівчину, яка пішла на фронт, то, виходить, не мала б прав. Це якось нечесно”, – замислюється Ірина.

Війна, можливо, зрушила з місця і цю проблему – недавня петиція про легалізацію шлюбів для ЛГБТ набрала 25 тисяч необхідних підписів і потрапила до президента.

Він відповів, що під час війни цього рішення не приймуть, але уряд уже має ідеї щодо реєстрації цивільних партнерств.

Розлучіть нас, він тепер у ЗСУ

У той час як одні українці одружуються, інші – переживають нелегкі часи. Дружини, каже психологиня Марина Сириця, переймаються, що на їхні питання чоловіки-військові відповідають хіба “4.5.0.”, що на військовому сленгу означає “все спокійно”.

“Мій чоловік теж військовий, і я теж помічаю його холодність. Наші розмови коротшають – “про це я тобі не можу розповісти, і про це не можу”, – переповідає жінка.

У цивільних, за словами Сириці, інші виклики: дружина з дітьми та домашніми улюбленцями виїжджає за кордон, чоловік залишається, і їхні світи перестають перетинатися. Жінка шукає спосіб вижити в чужій країні, а у чоловіків інші проблеми, часто вони також втрачають роботу та можливість забезпечувати родину фінансово, що гнітить їх.

Кожна сім’я переживає війну по-різному. І хоча рацси звітують, що розлучень, порівняно з минулим роком, втричі поменшало, психологи і юристи кажуть, що багато їхніх клієнтів вирішили розлучитися. На відміну від реєстрації шлюбу, війна ніяк не спростила його розірвання: якщо пара має неповнолітніх дітей, вони мусять розлучатися у суді, що може тривати місяць, а може і роки.

Пік запитів на розлучення, розповідає адвокатка Інга Кординовська, був у березні.

“Здавалося, це точно не час, щоб розлучатися, і я питала жінок, які причини, на що було лише дві відповіді – він кинув мене з маленькою дитиною і пішов у ЗСУ, що він собі думає, або – він не пішов у ЗСУ, казав, давай втечемо, і як мені тепер жити з цією людиною”, – адвокатка каже, що їй надійшло близько 100 запитів із таким змістом.

Хтось із цих жінок не йшов далі консультації, тому може бути, що емоції стихли. А тим, у кого на руках дитина, якій не виповнилося року, закон забороняє розлучатися.

Було лише два клієнти-чоловіки. Вони не хотіли розлучення, але жінки наполягли, каже адвокатка.

Зараз, каже адвокатка, статистика вирівнялась, хоча людей, які хочуть розлучитися, більше, ніж за пандемії.

“Великі стреси завжди виявляють найслабші місця в парі”, – каже Кординовська.

Як не дивно, додає вона, але під час війни жодна її клієнтка не розповідала про домашнє насильство.

Останнім часом, за її спостереженнями, розлучаються ті, хто прожив разом 10-20 років: “Майже всі консультації починаються з того, як все набридло, і що як це так, я нещаслива, а завтра все може закінчитися і я щасливою не встигну побути”.

У Ірини Яцик, психотерапевтки та мотиваційного коуча, теж побільшало клієнток, які говорять про розлучення. Причини наводять дві – або токсичні стосунки, або подружня зрада.

Більшість тих, хто дізналися про зраду, каже Яцик, зітхнули з полегшенням, тому що вони і так думали розлучитися, але все відтягували це рішення.

Ковток свіжого повітря

“У мене хороший чоловік, справді. Проте жити просто “сусідами” – не мій варіант”, – розповідає 28-річна Ганна з Києва, що розлучилася після 7 років подружнього життя.

“Я завжди заробляла більше за нього, і була впевнена, що забезпечу сина сама, але думка, як же без чоловіка у цьому світі, все ж закрадалася. То пандемія, то кризи, а що як треба буде змінити роботу, і як казала моя мама – він же нормальний, не п’є, не б’є, не гуляє”, – каже вона.

Ганна бачила, як на вокзалі деякі жінки з дітьми відмовлялися заходити в автобус без чоловіків. У неї такого відчуття, суму не було, а коли через три тижні воно так і не з’явилось, вона вкотре попросила у чоловіка розлучення, і на цей раз він не став просити другий шанс.

“Ми вже відвикли одне від одного, то навіщо знову звикати, якщо і так буде крапка? Тим більше, що він нормальний хлопець, йому лише треба хтось спокійніший за мене”, – каже жінка.

Через адвоката в Україні пара швидко і дистанційно розлучилася, аліменти обговорять після кризи. Зараз Ганна зустрічається з іншим – каже, познайомилися згодом в тіндері.

За словами адвокатки Кординовської, зараз 99% її клієнток – це жінки, які виїхали.

“Не знаю, що відбувається у Європі чи США, але для жінок, як бачу, це наче ковток свіжого повітря. Вони наче довго спали, прокинулися і дориваються до життя”, – каже вона.

Це підтверджує історія Марії з Рівненщини, яка з дітьми виїхала у Нідерланди. Вона хотіла розійтися давно, але після декрету не мала грошей на адвоката, а чоловік заробляв мало, мав старі борги, і не хотів давати дружині гроші, що вона називає “фінансовим насиллям”.

“За кордоном я згадала, що таке вільно дихати, і стосунки з дітьми покращилися. Тепер у них не вічно стомлена, загнана істота з безумними очима, яку треба звати мама”, – каже жінка.

У Нідерландах Марія працює дистанційно на Україну, а сім’я має все необхідне – їжу, дах, вдається відкладати навіть на дитячі розваги. З чоловіком сваряться – він ревнує її навіть по телефону.

“Я без нього почуваюся краще, і не бачу спільного майбутнього – до війни мене гризли сумніви, а тепер розвіялися як туман”, – каже вона.

Чоловік знає про її рішення, хоч вона і вирішила розлучитися вже коли буде в Україні – так буде дешевше, підрахувала Марія.

Додайте у стосунки життя

За словами соціологині Олени Стрельник, війна може перевернути гендерні ролі в сім’ях, 44% з яких мусили роз’їхатися, свідчать березневі опитування.

“Зараз їх, може, менше. Але це досі великий виклик, і тяжке випробовування розлуки пройдуть не всі. До цього треба ставитися реалістично, як і до розлучення – вони були і будуть”, – каже вона.

Під найбільшою загрозою, додає соціологиня, так звані традиційні сім’ї, коли чоловік – голова і годувальник. Під час війни він міг втратити і роботу, і вплив на дітей, бо основні рішення тепер приймає дружина, яка стала самостійнішою і могла знайти хорошу роботу за кордоном.

“І ось у неї вже новий статус в родині, і для чоловіка це може бути драмою”, – каже Стрельник.

Набагато легше долати виклики, якщо люди самодостатні, пояснює соціологиня. Але і в таких стосунках може виникнути “холодок”, якщо комусь бракує уваги чи підтримки в складні часи.

Як же зберегти сім’ю на відстані? Деякі пари, поки діти сплять, п’ють разом каву чи вино в зумі, деякі мають сімейні сніданки, грають онлайн у комп’ютерну гру, або ходять одночасно в кіно на один фільм, хоч і в різних країнах та містах.

Ірина Яцик бачила, як у Варшаві під час великодньої служби у церкві сім’я з дітьми спілкувалася по відеозв’язку з батьком, і це її зворушило. “Він був онлайн разом з ними”.

Є історії, як тато робить з дітьми уроки у вайбері, та багато інших прикладів. Як каже психологиня Марина Сириця: “Нас ніхто не вчив, як з цим бути, і ми маємо шукати, як додати стосункам життя”.

Джерело: https://www.bbc.com/ukrainian/features-62485108

2

Автор публікації

Офлайн 14 години

Gapichenko Natalia

195
Коментарі: 0Публікації: 119Реєстрація: 15-11-2021

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю