Історична статистика щодо мовного питання: коротке дослідження
Станом на 28 січня 1897 року у Російській імперії проводився перший і останній загальнодержавний перепис населення, результати якого досі залишаються у вільному доступі та можуть пролити світло на деякі гострі питання щодо мовної та національної характеристики українців. Серед такої інформації, як рід занять, сімейний стан, грамотність, тощо, була зібрана інформація й щодо віросповідання та рідної мови населення українських губерній. Питання національності у переписі Російської імперії не було поставлене взагалі, а змінене на більш практичну та однозначну ознаку підданства. Серед багатьох недоліків, що прямо впливали на результати проведення перепису, була неналежна увага до національних питань імперії. Це можна пояснити впевненістю влади, що ніякої національності окрім “руської” на цих територіях бути не може, або уряд свідомо відкидав небажану для себе інформацію, адже надати людині право визначити свою національність та ідентичність перед державою, означає, що вона приймає їх самоідентифікацію і що вся політика русифікації, заборон і цензури була марною. Так єдиною національною ознакою, представленою у переписі, та за якою можна ідентифікувати населення, була рідна мова людини. При цьому, визначаючи грамотність, зверталась увага лише на уміння читати та писати російською мовою, і наприклад тих, хто чудово володів тільки українською мовою за цією ознакою могли записати до безграмотних, що явно свідчить про паплюження фактів та знецінення української культури (що не дивно для росіян).
Доречі, навіть такої мови, як українська у звітах не зазначалось, тут вона приховувалась під назвою “малоросійська”. Навіть під такою назвою можна зрозуміти національну ідентичність людини, і що вона не вживала “руську мову”, як рідну. І саме ця “малоросійська мова” спілкування була переважаючою на всіх українськіх територіях.
Наприклад, за згаданим переписом 1897 р. у Волинській губернії 70% україномовного населення, Катеринославська – 68,9%, Київська – 79,2%, Подільська – 80,9%, Полтавська- 93%, Харківська (до якої відносилась значна частина Луганщини) – 80,6%, Херсонська – 53,5%, Чернігівська – 66%, Таврійська (сучасна територія Криму) – 42% населення носії т.з. “малоросійської” тобто української мови. При цьому носіїв російської мови в Криму за переписом 1897 р. тільки 27%.
І якщо російські псевдоісторики і галасливі журналісти можуть вигадувати якусь свою “правду”, про українські землі і кому вони історично належали, то ці цифри – сухі дані про справжній склад населення та їх мову на цих територіях, що підтверджений офіційно урядом Російської імперії ще наприкінці ХІХ століття.
Автор публікації
