24 лютого: Як почалася моя війна
Раніше мені часто снилась війна, вже три роки регулярно я іноді бачу в своїх снах багряне небо і вибухи за обрієм.
Зранку, побачивши по телевізору страшніновини, я подумала, що це черговий сон, і коли я прокинусь, все знову буде добре. Всі кудись бігли: з вікна можна було побачити, як люди з величезними валізами сідають в авто, як усі стоять у довжелезних чергах задля того, щоб “змести” все, що залишилося в магазині, і як від паніки розпочинається справжній народний хаос.
На мій превеликий жаль, цей сон виявився реальністю. Я прокинулась і, намагаючись не впадати в паніку, разом зі своєю сім’єю розпочала підготовку до найгіршого.
Минав час, декілька ночей у підвалі, страх та сльози.
Через 4 дні я вирішила, що не можу сидіти на місці та боятися, мені потрібно щось робити. Я пішла волонтером у свою рідну школу, там я плела сітки, збирала кошти на медикаменти, пакувала це все у коробки та відправляла на передову. Мені вдалося завантажити цілого буса та відправити в Гуляйполе. Мені це вдавалося, і я бачила у цій справі свою місію, тому стала волонтером. Наразі я кожного дня намагаюся допомагати власній країні, нехтуючи вільним часом та навіть освітою. Дрібниці життя вже не повернути, але надолужити все можливо, тому я концентруюсь на тому, що важливіше. Бо наразі я потрібна своїй країні.
Автор публікації
