Дистанційне навчання під час війни: мій досвід (частина 2)
Одним з цікавим завдань нам дали на одній з пар. Треба було об”єднатися з одногрупниками у групу, знайти спосіб, як спілкуватися і спільно зробити презентацію. Одну на всіх і по черзі виступати, розповідаючи її. Ми всі зідзвонилися в Інстаграм і почали роботу. Організуватися онлайн виявилося дуже важко, бо дистанційно все більше людей хотіли нічого не робити. Якщо в класі можна було змустити всіх все робити, то тут не було жодних важілів. Були ті, хто відверто саботував роботу. Це обурювало.
Я все ще думаю про труднощі дистанційної освіти і ось що розумію… Онлайн у мене зовсім немає мотивації щось робити, я весь час відчуваю себе самотньою, одинокою, нікому не потрібною.
Викладчам головне відчитати матеріал, одногрупникам зробити так, щоб їх не чіпали, а я не знаю, що потрібно мені. Університет – це, все ж таки, середовище, де я перебуваю, де взаємодію, тут відчуваєш себе важливим. Дистанційно відчуваєш себе одиноким.
Автор публікації
