Дискримінація та права людини
Саме на їхнє забезпечення й найповнішу реалізацію у суспільному житті має бути спрямована уся державна діяльність і насамперед діяльність у сфері державного управління. Адже конституційний лад України ґрунтується на визнанні людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканості та безпеки найвищою соціальною цінністю, пріоритету її прав і свобод. Гарантування прав і свобод людини є головним обов’язком держави, держава відповідальна перед людиною та суспільством за свою діяльність.
Спрощено права людини характеризуються трьома головними рисами:
· кожна влада має обмеження для своєї діяльності;
· у кожної людини є своя суверенна сфера, в яку ніяка влада не може втручатися;
· кожна людина може виступити проти держави або іншого індивіда з метою захисту своїх прав.
Однією з форм порушення прав людини є дискримінація.
Дискримінація — рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Форми дискримінації
пряма дискримінація — дії або бездіяльність, що призводять до випадку, коли до особи за її певними ознаками ставляться менш прихильно, ніж до інших осіб в аналогічній ситуації;
непряма дискримінація — дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика, які формально є однаковими, але під час здійснення чи застосування яких виникають чи можуть виникнути обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками.
Автор публікації
