ЗАПОРІЖЖЯ, МІСТО НА МЕЖІ ЧИ МІСТО СИЛИ
Запоріжжя – це неймовірне місто, яке завмерло між учора і завтра. Воно не на передовій, але й не в тилу. Тут не ведуться бойові дії щодня, але війна присутня: у поглядах, у звуках сирени, які не дивують уже нікого. Місто, яке живе в режимі «напівтут» – і водночас не здається.
З одного боку – економіка, що тримається на волі людей. Заводи працюють не на повну. Деякі бізнеси закрилися, інші ледь виживають. Люди виїхали, будинки стали напівпорожніми. Вулиці ніби стали тихішими, навіть у години пік. Складається таке враження, що місто – змучене, виснажене – стоїть на межі.
Але з іншого боку – місто сили.
Це місто волонтерів, які майже з нічого роблять допомогу. Це місто, де перукарі стрижуть військових безкоштовно, а баристи приносять каву теробороні. Тут шкільні вчителі самі ремонтують укриття, а лікарі залишаються працювати, навіть коли над лікарнею висять дрони.
Це місто, де попри все відкриваються виставки, грає музика, пишуться вірші. Де роблять свою справу не тому, що легко, а тому що, інакше ніяк.
Запоріжжя сьогодні – це щоденне випробування. Це місто, яке балансує на межі зневіри та сили волі. Та поки воно обирає друге – ми живемо. Поки тут світиться світло у вікнах, лунає «дякую» в крамничках – воно тримається.
Ми не знаємо, що буде далі. Але точно знаємо, з чого починається відродження. З простих речей: ранкової кави, відкритого магазину, з рук, які не опускаються.
Запоріжжя не в паузі. Воно в очікуванні.
Автор публікації
