Про це в етері Українського радіо Кропивницького розповіла представниця уповноваженого Верховної ради України з прав людини в області Галина Лугова.
“З Кіровоградської області за 2022 рік було 912 звернень, за 2023-й – 2600, за 2024-й – 3285. Якщо говорити про порушені права, то у 2022 році на Кіровоградщині було порушено 1147 прав людей, у 2023-му – 3078, у 2024-му – 3634. Кількість збільшується. Це пов’язано зі збройною агресією РФ, вона тут відіграє ключову роль. І одне з найболючіших питань – це питання захисту прав ветеранів, військовослужбовців, полонених, зниклих безвісти та їхніх родин. В Україні понад 200 тисяч людей — військових та їхніх рідних — відвідали наші зустрічі, де отримали відповіді на всі свої запитання, серед яких і ті, що стосуються працевлаштування ветеранів”.
Даних щодо звернень за 2025 рік поки немає.
Потрібно зробити так, щоб суспільство було готове приймати ветеранів, зокрема з інвалідністю, сказала Галина Лугова.
Історія працевлаштування ветерана з інвалідністю
Юрій Таскаєв на фронт пішов добровольцем у перші дні повномасштабного вторгнення РФ в Україну.
“Пішов до 121-ї бригади, 174-го окремого батальйону тероборони. Спочатку ми несли чергування в Канатовому. Саме тоді аеродром обстріляли російські військові, загинули наші побратими. Потім нас направили на Луганський напрямок. Найгарячішою точкою, де я був, було селище Тошківка. Це був 2022 рік. Там я і отримав своє перше поранення: це була мінно-вибухова травма після обстрілу з танків”.
Юрій розповів Суспільному, що прооперували його у відділенні нейрохірургії обласної лікарні у Кропивницькому, реабілітацію проходив у госпіталі, а відновившись, повернувся до служби.
“Працював сапером на Херсонському напрямку, допомагав новим бійцям адаптуватися. Статус інваліда отримав у грудні 2024 року, а у січні 2025-го мене звільнили за станом здоров’я”.
Після повернення з фронту життя змінилось, сказав ветеран.
“Постійне напруження, втрати побратимів, зруйновані міста – усе це змінює світогляд. Спиш погано, часто почуваєшся чужим. Окрема тема – адаптація. Хтось знаходить себе в роботі, якщо її знайде. Для ветерана з інвалідністю, з мого досвіду, це зробити складно. Не всім вистачає підтримки з боку держави чи суспільства”.
Юрій має три освіти: він закінчив медичний коледж у Кропивницькому, фармакадемію у Харкові, а у 2025 році заочно отримав диплом Донецького медуніверситету за спеціальністю “Публічне управління та адміністрування”.
Намагався працевлаштуватись упродовж пів року після демобілізації за станом здоров’я. Зі слів ветерана, роботу йому запропонували під час форуму, присвяченому захисту прав ветеранів.
“На форумі мені запропонували роботу викладача з тактичної спеціальної підготовки в Донецькому університеті внутрішніх справ. Йдеться не лише про медичні навички, а й навички, які я отримав під час захисту Батьківщини”.
До того ветерану пропонували роботу в службі з надзвичайних ситуацій, та після успішної співбесіди, сказав, відмовили через інвалідність.
“Це пов’язано зі щорічною атестацією. Тобто людина з інвалідністю не може бути офіцером. Службу з надзвичайних ситуацій прирівняли до Збройних сил України”.
“Ключова проблема – це комунікація з ветеранами”
За словами Галини Лугової, Юрію допомогла його активна життєва позиція й намагання шукати роботу всюди. Це, з її слів, притаманно не всім ветеранам.
“Я вважаю, що ключовою проблемою є комунікація, тому що ветерани не розуміють, приходячи з фронту, які двері відкрити, куди звернутися, щоб працевлаштуватися, де треба зібрати документи. Не всі цікавляться і знають про програми і проєкти, які існують для ветеранів і діють у Кіровоградській області. Є лікарні з професіоналами, які надають підтримку й реабілітацію, але люди про них не знають”.
На думку представниці уповноваженого з прав людини, Кіровоградщина, так само як й інші регіони, потребує реєстру ветеранів та єдиного каналу комунікації, до якого вони мають бути залучені.
“Створити велику потужну ветеранську групу в якомусь месенджері, призначити відповідального за її наповнення й інформувати її учасників про всі нововведення, можливості, заходи й заклади, які їх можуть стосуватись, які їх можуть зацікавити. Ветеранів і ветераном слід повертати в соціум, робити так, щоб вони були дотичними до життя регіону й розуміли, що про них не забули”.
Нині потенційно корисну інформацію ветерани передають під час безпосереднього спілкування, розповів Суспільному ветеран Юрій Таскаєв.
“Хочу підказати, як налагодити комунікацію: треба робити спеціальні кабінети в територіальних центрах комплектування, де ветерану надаватимуть корисну для нього інформацію – про лікування, реабілітацію, працевлаштування. Тому що кожен, хто повертається з фронту, передусім несе документи у терцентр”.
Зі слів Галини Лугової, ідею щодо інформаційних кабінетів у терцентрах комплектування та соцпідтримки озвучать їхнім керівникам та керівництву регіону.
https://suspilne.media/kropyvnytskiy/1053591-voni-ne-rozumiut-do-kogo-zvernutis-ak-pracevlastovuutsa-veterani-na-kirovogradsini/
