Поки хтось думає, як реформувати систему, жінки вже діють
Коли читаєш новини про відновлення зруйнованих міст чи сіл, зазвичай бачиш цифри, плани, великі проєкти. Але за всім цим стоять звичайні люди, і дуже часто – жінки. Вони не завжди в центрі уваги, нечасто потрапляють у репортажі, але саме вони першими повертаються додому, піднімають побут, організовують допомогу, гуртують сусідів. Якось природно вони беруть на себе все: від збору гуманітарки до організації дитячих куточків у підвалах.
Я бачила, як жінки в невеликих громадах самі шукали психологів, бо дітям було страшно повертатися в школи. Як створювали маленькі центри підтримки – без грантів, без гучних слів, просто з бажанням, щоб хтось почув, що ти не один. У цьому, як на мене, є щось особливе – не геройство, а турбота, звична і тиха. Але саме вона тримає людей на плаву.
І мені здається, що ми часто це недооцінюємо. Бо поки хтось думає, як реформувати систему, жінки вже діють. Вони не чекають ідеальних умов – просто роблять, що можуть. І це “можуть” іноді важить більше, ніж будь-які стратегії.
Цей проєкт виконується ГО «Центр гендерної освіти» у співпраці з громадською організацією «Фундація прав людини» та фінансується Інститутом зовнішніх культурних зв’язків (IFA) коштами Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина.
Автор публікації
