Випробування на міцність: вісім важких років для українців Донбасу

Середина 2014 р. поставила перед пересічними українцями Донбасу досить важке питання: як жити далі? В один момент звичне та налагоджене життя залишилося у минулому, було втрачено все, що до цього здавалося здобутим назавжди, вистражданим та непорушним. Міцна родина, престижна робота, комфортабельне житло, власний бізнес, розмірене та прогнозовано на доволі тривалу перспективу життя, можливості якісного відпочинку, реалізація творчого потенціалу та хобі, коло корисних зв’язків й побутово-інфраструктурного забезпечення тощо, тобто все те, на здобуття чого було витрачено кращу частину життя й багато зусиль, в один момент зникло, стало недоступним або тимчасово втратило сенс. При цьому ця тимчасовість є філософською категорією та носить досить умовний характер: якщо у 2014 р. здавалося, що потрібно переждати незначний період часу і все повернеться назад, то з кожним роком впевненість у зворотності ситуації скорочується та поступово зовсім втрачається.

У 2014 р. кожна донбаська родина та людина мали у короткий час зробити вибір та прийняти важке для себе рішення – виїжджати чи залишатися. Головним аргументом при цьому здебільшого були не політичні вподобання, а реалії життя – стан власного здоров’я та здоров’я членів родини, вік, наявність вільних коштів на переїзд, готовність все почати з початку на новому місці, наявність будь-якої підтримки тощо. При цьому у кращій ситуації опинилися ті, чиї роботодавці доклали зусиль для переведення підприємств до українських територій та компенсували працівникам частину витрат на оренду житла. Нажаль таких бізнесменів-роботодавців було не багато. Переважна ж більшість переселенців опинилися сам на сам із проблемами, подолати які було досить важко: пошук житла, роботи, закладів освіти для дітей; лікарів, яким можна довірити власне життя та життя членів родини тощо.

При цьому слід акцентувати увагу на тих проблемах, з якими зіткнулися та протягом всіх шести років суспільно-політичної кризи найбільш гостро відчувають внутрішньо перемішені особи (ВПО):

  1. Складності із пошуком житла, різке погіршення житлових умов та якості життя. Перше, з чим стикається будь-яка ВПО – це необхідність забезпечити себе і свою родину житлом на новому місті. Можливих варіантів реалізації цієї мети може бути декілька (від власного житла до оренди та гуртожитку), проте їх практична здійсненність залежить від ступеня фінансової забезпеченості родини та наявності родичів на території України. При цьому саме приналежність до ВПО значно ускладнює процедуру пошуку житла, іноді навіть унеможливлює її результативність. У результаті переважна більшість ВПО зазнала різкого погіршення умов проживання і побутового забезпечення та за будь-якого варіанту реалізації квартирного питання – скорочення купівельної спроможності. Обмежений бюджет дозволяє у кращому випадку орендувати житло на околицях крупних мегаполісів або у сусідніх містах, що веде до необхідності витрат значного часу та коштів на дорогу до місця роботи.
  2. Складності із пошуком роботи за фахом, втрата здобутого за професією престижу та необхідність знову доводити свою професійну компетентність. Другою дуже складною для розв’язання проблемою ВПО є пошук місця роботи на новому місті. Зробити це досить складно, проте навіть якщо вдалося знайти роботу за фахом, ВПО має знову, як у молодості, багато працювати на власний імідж і авторитет, доказувати, що чогось варта у професії. Тобто весь нагромаджений у довоєнний період людський капітал у нових умовах апріорі не має вартості і людина вимушена знову докладати зусиль для доведення свого права на перебування у професії. При цьому у переважній більшості випадків ВПО може претендувати на посаду, що є нижчою за рівнем, ніж була в неї до переміщення. Саме тому дуже частим рішенням проблеми пошуку роботи для ВПО, якщо дозволяє вік, є кардинальна зміна сфери професійної діяльності. Така трансформація може стати можливою на підґрунті якісної базової освіти людини або добровільного вибору нею робочої професії. Крім того суттєвий бар’єр до повторного входження у професію у крупних містах країни стимулює ВПО опановувати різні види самозайнятості, успішні, проте поодинокі, приклади яких лунають з телебачення.
  3. Скорочення реальних фінансових можливостей родини. Незалежно від того, чи вдалося людині на новому місці знайти роботу або пощастило з роботодавцем, який організував процедуру евакуації за менш травматичним сценарієм, тобто незалежно від розміру доходу родини, її фінансові можливості порівняно із довоєнним періодом суттєво скоротилися. Крім статті витрат на оренду житла, яка у більшості випадків є домінуючою за розміром, додатково виникла необхідність у розв’язанні побутових питань, купівлі одягу, побутової техніки та інших необхідних речей, які залишилися на окупованій території. Ситуація погіршується через наслідки соціально-економічної кризи в Україні, зростання розміру комунальних платежів та інфляційні процеси. До того ж страх втратити власне житло на окупованій території, якщо не було прийнято та реалізовано рішення про його продаж, мотивує ВПО до сплати всіх комунальних рахунків на окупованій території. У результаті коштів на якісне харчування, своєчасне медичне обстеження, відпочинок, професійне навчання та дозвілля практично не залишається.
  4. Моральна пригніченість через неможливість жити ДОМА, відсутність впевненості у завтрашньому дні та необхідність постійного проходження перевірок, запроваджених владою. Статус ВПО, замість того, щоб надавати людині захисту, всебічної підтримки та допомоги, фактично ставить на людині «клеймо» другосортності та необхідності посиленого надзору за її діями, територіальними і професійними переміщеннями. До того ж постійне запровадження владою обов’язкових процедур підтвердження означеного статусу, доведення доцільності отримання соціальних виплат, вимагає від ВПО постійного перебування у тонусі, витрачання часу і коштів на виконання встановлених вимог, які весь час змінюються. Чинником погіршення психологічного стану ВПО є й несприйняття їх місцевим населенням, особливо людьми третього віку. При цьому ключову роль у формуванні негативної суспільної думки стосовно переміщеного населення відіграла владна позиція, що проявляється у затверджених нормативних документах та положеннях.
  5. Психосоматика, різке погіршення стану здоров’я, загострення хронічних хвороб та рання смертність. Скорочення фінансових можливостей, низький рівень і якість життя, пригніченість від професійної незатребуваності та особистісної дискримінації, підвищений темп й надмірний обсяг праці, постійний психологічний тиск, відірваність від членів родини та друзів, турбота про власне майбутнє й скорочення ступенів свободи не можуть не позначитися на стані здоров’я осіб, які були вимушеними покинути власні оселі і шукати нове місце під Сонцем. Нажаль наслідки означених тенденцій є невтішними, а випадки смертності переміщених осіб через невиліковні хвороби не поодинокими.

Перелічені складності носять глобальний характер, проте загальна кількість проблем, з якими стикалися у повсякденному житті ВПО, ними не обмежується. Водночас на всі інші труднощі ВПО за роки вимушеного переселення привчили себе не реагувати, а швидко шукати шлях їх реального подолання, жити одним днем. Через це у ВПО суттєвим чином підвищився рівень професійної й особистісної мобільності, з’явилися навички виживання у будь-яких умовах, душевної стійкості і незламності.

Водночас було б також невірним не відмітити, що існують й позитивні тенденції, коли окремі ВПО за кризових часів набули додаткових фінансових й владних можливостей, яких не мали у довоєнний період. Проте це поодинокі випадки, що не носять масового характеру, а їх наявність навпаки ще більше висвітлює наявні проблеми ВПО.

Що ж стосується програм підтримки ВПО та надання ним грантів із міжнародним фінансування за період 2014-2021 рр., то їх позитивний вплив був досить малим і недостатнім для дійсного підвищення рівня життя людини. Отже ВПО вісім років залишалися сам на сам із своїми проблемами і за власним бажанням докладали всі зусилля, досвід і знання для розвитку тих територій, які їх прихистили і яким вони дуже вдячні. Іноді навіть здавалося, що переселенський десант і було «висаджено» з метою надання перспективного вектору розвитку регіональній економіці. Мета благородна, тільки навіщо такою ціною?

Водночас всі вісім років переміщені особи не втрачали віру у краще майбутнє, стабільність і впевненість у завтрашньому дні, яке вони заслужили, як і кожен українець, незалежно від місця його походження.

1

Автор публікації

Офлайн 1 день

Oksana Zakharova

2
Коментарі: 0Публікації: 5Реєстрація: 27-07-2022

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю