Війна очима студента
24 лютого 2022 року життя українців розділилося на «до» та на сьогоднішній день «під час» війни. З цього часу мешканці нашої держави потерпають від агресії зі сторони Російської Федерації та не живуть, а виживають в нелюдських умовах.
Багато юнаків і дівчат йдуть на фронт, щоб давати відсіч агресору, долучаються до лав тероборони та займаються волонтерством. Ракетні обстріли, окупація, ворожі «Гради», артилерія, авіація, кровопролиття, повітряні тривоги декілька разів на день, загибель наших військових, мирного населення, дітей та всього живого – це все сьогоднішні реалії українського народу. Бомблять абсолютно все. Це просто пекло…
З першого дня війни на першій лінії фронту перебуває багато моїх рідних, близьких людей, за яких молюся кожен день. Скоріше б побачити їх поряд, живими, не сидіти, закриваючи руками обличчя, у думках, чого не відповідає дядько, а просто сидіти поруч та спілкуватися наживо. Не про війну, а про мирне та спокійне життя!
Кожен день задаюсь питанням: чому моя молодість проходить саме у такий час? Пандемія, під час якої люди стали більш цінувати своє життя та здоров’я, тому що загинуло дуже багато людей, а сьогодні – війна, через яку помирають люди, руйнуються міста та ллється українська кров. А все це через одного руснявого карлика, якому не живеться мирним життям!
Зараз багато українців живуть за кордоном, у більш безпечних місцях. Але і там їм важко, бо вони дивляться на те, як руйнують їх дім та знищують їх рідну країну. Прикро, що усе, що люди будували та накопичували роками, може бути так легко зруйновано одним пострілом…
Тому я твердо вирішила залишатися в рідній Україні, що б не трапилось. Ця війна зруйнувала мрії дуже багатьох людей, зокрема й мою. Через війну я не поїхала у Литву до рідного дідуся. Про це я мріяла останні 2-3 роки, а зараз, як і всі, мрію про мир, про те, щоб моя родина та близькі мені люди жили в мирі та спокої!
Боюся я чи ні? Звісно, боюся, як і всі. Просто намагаюсь займатися особистими справами, щоб не було часу на страх та сльози. Вже кінець літа, війна – все ще війна. Напевно, краще казати так: надії, що все завершиться швидко, як було напочатку, вже немає. Готуємось до затяжної позиційної війни, але не полишаємо надії на краще!
Війна – це завжди погано, це завжди зло, смерть, сльози і страх, однак оптимізм – це зараз наші ліки. Ми на своїй землі, ми витримаємо, хоча дуже багато безневинних жертв. Ворог думав, що війною він роз’єднає Україну, але навпаки він її об’єднав. Весь світ побачив, що Україна – це не та країна, яка може просто впасти. Про Україну знає та підтримує майже весь світ, тому перемога буде за нами!!!
Автор публікації
