Війна і одяг
А давайте порефлексуємо. Пам‘ятаєте, як після 24-го лютого та частина країни, що не вдяглася в піксель, дружно обрала спортивний костюм за свій дрескод, бо в ньому зручно плести сітки, крутити тушонки і сортувати гуманітарку? Ніхто не згадував плаття і спіднички, не одягався в костюми-трійки, не носив підбори, бо недоречно. Та й на прийдешню зиму кожна поважна пані запаслася теплими худі й термобілизною для себе і для родини, бо – дбайлива. І це найобумовленіший варіант цивільної моди воєнних часів, особливо критичних.
А от вам – приклад жахливого несмаку, ба більше – неповаги до наших захисників під час війни: громадяни і громадянки в тилу, не-учасники спеціальних формувань, не-дотичні до ТрО, волонтерів, які одягаються в тактичний одяг. Отой представник місцевої адміністрації, який записує бравурні відео у військовій формі під аплодисменти охлосу, чи ота представниця шоу-бізнесу, яка у флісці кольору хакі записує з ним інтерв‘ю, чи оті вчительки, які зібралися на серпневу освітянську конференцію в тактичних футболках-поло із патчами, де зазначені їхні прізвища та група крові, – все це нагадує рольові ігри, що на фоні жорстоких боїв, жахливих втрат серед наших воїнів виглядає цинічно.
А було у вас таке, що любов до своєї країни, здетонована ненавистю до ворога, спонукала вас придбати футболку чи світшот із патріотичним написом приблизного змісту «Яка твоя супер-сила? Я з України» , «Ukraine is the capital of great people» або й оте, що вголос прозвучало на увесь світ про «рускій воєнний корабель»? У мене також є футболка з написом (ні, не про корабель!) Чому я її купила? То була якась дуже фізична потреба словами окреслити свою українськість, свою позицію. От прямо текстом по тканині. Одягаю тепер її іноді, але помічаю, як маркетинг охопив усі сегменти ринку і розтиражовані гасла більше не викликають патріотичного трепету: масове виробництво не спонукає до захоплення принтами.
А було у вас таке, вже після лютого, що у вишиванку хочеться вбиратися не лише на День незалежності? Що хочеться мати у своєму гардеробі справжній толковий український стрій «як годиться», як у книжці про народний одяг пишуть? Щоб із символами, із сенсами. Та коли ти починаєш моніторити пропозицію на ринку, то найчастіше натрапляєш на дешевий китайський поліестер із яскравим малюнком або ж українське стилізоване вбрання, що має дуже опосередковане відношення до народного традиційного костюма. І ти починаєш розуміти, що тому є причина: знецінення справжнього, українського, десятиліттями під час радянщини: шаровари, барвистий віночок, буква Г на противагу російській Ґ – от і всі ознаки національної ідентичності, дозволені совєтами…
Так от, про костюм. Війна – то чутливий час, час переосмислення, становлення національної ідентичності, час для поваги до своїх героїв і час для самоповаги. Нещодавно у фільмі я почула фразу про одруження: для того, щоб воно було щасливим, потрібне ідеальне співпадіння часу, місця і обставин. Думаю, із одягом – так само. Думаймо і шануймося.
Автор публікації
