Діалоги війни: паралельний світ чи страшна реальність?

“Кого бачив? Орків? Тако прямо зустрічався з ними?” – на цій частині розмови двох мужчин у маршрутці я вмостилась на вільному сидінні перед ними. Нічого не можу зробити зі своїми вухами, які час від часу опиняються у чужих діалогах, і зі своїм фартом, який постійно всаджує мене туди, де можна наслухатись історій не на одну книгу життя. І цей – не виняток. Бачив. Вони ж по домах і квартирах ходили, як розбомбили, а потім увійшли в город. Блок-постів своїх понаставляли…Там же тепер окуповано. 

– І твою розбомбили? 

Ну як розбомбили. Цілого там мало! Прилетіло поряд, у мене вікно в дрєбєзги, двері повибивало, малу накрив собою, як бахнуло, всьо лице в осколках скла було, порізане. Ото було страшно. Бігом речі зібрав, документи кинув, гроші, які були, дочку взяв і виїжджати. Вони знайомих моїх, що тікали, витрясали на блок-постах. Звичайно, гроші відбирали, карточки банківські… Я не знаю, що мене вберегло, але я вибрався і дитину вивіз. А мамка з папкою там лишились, в окупації, зв’язку немає…

– То тобі ще й за них переживати… І в мене дочка є, вже 22 роки, зі мною теж живе. 

Моїй 15. В неї, крім мене, немає нікого. В 10 клас ось піде. Знав би ти, як тяжко в Черкасах школу знайти! Але нічого, з Харкова правдами й неправдами свідоцтво за 9 класів переслали нам. Буде тут тепер вчитись. Михалич дім поміг знайти, з умовами, душ є, туалет – все, і дешево, 3 тисячі всього. Переселенцям за такі гроші не здають, ти знаєш. А мені повезло. Роботу дав ось, добре, що на хліб можна заробить. Будемо тут. Аби не бомбили, то страшно. Ти представить не можеш, як це страшно… Досі сниться буває…

“Ваааатуууутіііінааа – вихооодят?” – перед зупинкою, яка вже 6 років, як і вулиця, на якій вона стоїть, має ім’я Гетьмана Сагайдачного, дзвінкою російською заволав над головами пасажирів кондуктор віком не старший 30 років. Звідки у цього молодого хлопчини із самого серця України така любов до совєцького генерала – все не маю нагоди запитати. 

Ну, пока, до завтра. На роботі побачимось, – чоловік років 40 з обличчям, дрібно побитим шрамами, ніби віспою, потис руку колезі й вискочив на зупинці імені українського гетьмана, якого вперто не визнає молодий кондуктор. 

Ми правда тут, у Черкасах, живемо в іншому світі. Тут, де на сирену повітряної тривоги реагують одиниці, тітоньки на базарі нарікають на високі ціни гречку, а місцева “напівзолота” молодь розсікає на спортивних авто, з вікон яких волає брудний російський реп, ще й досі не до кінця розуміють, у якій реальності ми живемо. 

1

Автор публікації

Офлайн 1 рік

Maryna Severynchuk

32
Коментарі: 1Публікації: 52Реєстрація: 15-11-2021

You may also like...

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю