Діти, війна, батьки
Посттравматичні стресові реакції аж ніяк не є єдиними реакціями у дітей, які пережили катастрофи. Розуміння подібних реакцій у дітей є корисним, оскільки підказує, як можна їм допомогти.
Блоки до слухання
Чому важко розмовляти з дітьми? Чому деякі діти замкнуті й не можуть довіритися навіть батькам? Чому деяким батькам важко чути, що говорить їхня дитина? Діти можуть не захотіти говорити, тому що:
- їм занадто боляче;
- не можуть підібрати слів;
- відчуття та емоції суперечливі;
- відчувають провину та розгубленість;
- бояться бути не почутими;
- бояться втратити контроль;
- не відчувають потреби говорити;
- розмовляють з іншими (наприклад, підлітки діляться проблемами зі своїми з друзями).
Батьки можуть не захотіти слухати, тому що:
- занадто боляче чути про страждання їхньої дитини;
- бояться, що дитина засмутиться ще більше;
- бояться, що самі засмутяться;
- не знають, що сказати дитині;
- нагадує їм про власні травматичні переживання;
- надто виснажує;
- не мають часу;
- вважають, що такі розмови можуть бути шкідливими для дітей.
Часто під час катастроф батьки та діти переживають той самий травматичний досвід. Й нерідко вони не бажають розмовляти з близькими про свої переживання, оскільки бояться їх засмутити. Це стосується як дітей, так і дорослих. Діти та батьки часто зациклюються на тому, щоб не розмовляти між собою про пережите, вважаючи, що так вони захищають одне одного. Батьки мають право на можливі неприємні реакції та повинні піклуватися про себе, якщо хочуть належно підтримувати і своїх дітей.
Що робити, коли дитина мовчить? Ось деякі пропозиції:
- поважайте її мовчання;
- будьте терплячими, шукайте вдалих моментів;
- щодня виділяйте особливий час для розмов — дитина використає його, коли буде готова;
- не змушуйте дитину говорити більше, ніж вона хоче;
- знайдіть інші способи спілкування, окрім розмови, як-от малювання чи ігри.
- не давайте порад, частіше використовуйте “Я” повідомлення та показуйте дитині справжні почуття;
- виключайте “дорослого”, бо хочеться дітям бачити свого;
- ну, й на останок – не треба чіплятися до дітей зі словами “Ну, поговори зі мною, будь-ласка, я бачу, що ти страждаєш”: спитайте дитину, чи готова й хоче вона поділитися з вами;
- головне, щоб дитина знала, що ви поряд й готові допомогти.
Автор публікації
