Не можу без сліз згадувати потворні кадри вбитих воїнів
Конфлікт, або ж війна, на Сході України, що почався ще у далекому 2014-му році, і досі турбує понівечені землі і душі нашої держави. Вже сім років український народ з жахом спостерігає за збройним конфліктом на Донбасі, не маючи змоги вплинути на турбуючі всіх нас події. Я, як громадянка України, що ще з підліткового віку маю змогу чути та бачити це протистояння, не можу без сліз згадувати потворні кадри вбитих воїнів, заляканих дітей, що в одну мить залишилися без батька та без житла, схвильовані обличчя матерів та жінок, що вимушені чекати близьких їм людей з постійним страхом найстрашнішого. На мою думку, це дійсно жахливо, що навіть зараз, у двадцять першому столітті, люди все ще вирішують конфлікти збройним шляхом, маючи за приклад страхітливий досвід двадцятого століття.
Звісно, кожен конфлікт має рано чи пізно закінчитися, але на жаль, це жодним сином не скасує ті наслідки, що ми можемо спостерігати вже зараз. Україна довгий час так чи інакше залежала від Росії, починаючи зі стосунків Київської Русі, продовжуючи чисельними договорами гетьманів з Російською імперією у сімнадцятому столітті, приєднанню частин українських земель до Московії, і закінчуючи існуванням усієї України у складі СРСР. Нарешті, став суверенною державою у 1991-му році, Україна не змогла своєчасно визначитися з власним спрямуванням політики, як зовнішньої, так і внутрішньої, це наглядно видно у подіях 2013-2014 рр., коли зародилися Майдан, Небесна Сотня та Війна на Сході України. Та подія, що стала основою цього есе, лише поглибила внутрішні проблеми держави та її громадян. На жаль, більшість нашого населення є або політично неграмотними, або зовсім не цікавиться “політикою”, тоді як значна кількість політичних діячів зацікавлена виключно у власному фінансовому благополуччі. Також поширюється ідеологія сепаратизму, український народ лише вчиться бути єдиною нацією. Тому, на мою думку, майже неможливе вигідне для України завершення конфлікту на Донбасі без сильного політичного лідера, якому буде під силу знайти правильне вирішення проблеми, подолати корупцію, або навіть розпочати з нею боротьбу, та закріпити українцям, що Україна є нашою державою, яку ми мусимо відстоювати.
Одним із шляхів подолання війни на Сході, це федералізація, однак за цієї умови стає можливим внутрішня дестабілізація держави, це може сприяти зупиненню саме збройного конфлікту, але ніяк не допоможе посилити українську державу. Також можливе силове втручання та повернення втрачених територій, але це також жодним чином не вплине позитивно на Україну, зокрема це будуть великі людські втрати, погіршення економіки та велика вірогідність подальшого продовження конфлікту. Звісно, думаючи про можливі шляхи подолання війни, ми не можемо не думати про можливість мирних переговорів двох сторін, досягнення певного консенсусу між так званими “ворогами”. Але чи можливий такий хід подій? Та скільки знадобиться часу до прийняття саме такого рішення, як це буде здійснено?
Отже, зараз ми можемо лише сподіватися на дійсно мирне подолання збройного конфлікту на Сході України, а також на подолання економічної та політичної кризи, сильного політичного лідера та зміцнення національної самосвідомості українців.
Григоренко Юлія
Автор публікації
