ПОТЕНЦІАЛ ЛЮДИНИ ТРЕТЬОГО ВІКУ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
Для людини найбільш цінним ресурсом є час, так як він досить швидко спливає, його не можна повернути назад, отримати у подарунок, придбати чи нагромадити про запас. При цьому саме із часом людина поступово проходить всі етапи життєвого циклу, набирається практичного досвіду й отримує професійний фах, паралельно із чим відбуваються закономірні для неї процеси дорослішання, особистісного становлення та старіння, останній з яких для кожного є зовсім небажаним проте неминучим. З цього приводу у суспільній думці навіть вже встигло закріпитися стійке розуміння того, що з віком людини, особливо з моменту її виходу на пенсію, її цінність для суспільства різко скорочується. Такий стереотип для України за сучасних умов скорочення кількості її населення й зростання його середнього віку є досить шкідливим та веде лише до повної втрати для суспільства тих обсягів знань, які було нагромаджено людиною протягом всього її життя.
До того ж слід враховувати той факт, що в Україні за останні двадцять років відбулася докорінна трансформація шкали професійного престижу, через що більшість важливих для розвитку суспільства професій, таких як вихователь, вчитель, лікар, інженер, будівельник тощо стали не цікавими для сучасної молоді, а отже виникають проблеми із забезпеченням повноцінної якісної і кількісної заміни літнім людям, що сьогодні займають означені ніші у професійній структурі суспільства. Саме тому визначення напрямів активізації потенційних можливостей людини третього віку має поламати стереотипи та дозволити розширити її можливості у забезпеченні суспільного розвитку України.
Під потенціалом людини третього віку будемо розуміти сукупність знань, вмінь і навичок, нагромаджених нею протягом всього життя, які можуть бути використаними на благо самої людини і суспільства за умови достатнього ступеня її мобільності, гармонізації цінностей, високої позитивної мотивації до безперервного розвитку і навчання новому. При цьому мобільність літньої людини залежить від дії двох дуже важливих й взаємопов’язаних між собою чинників: стану здоров’я та професійної затребуваності. Дійсно, якщо людина має фізичні вади, вона не зможе у повній мірі пропонувати свою працю на ринку і, навпаки, висока професійна затребуваність людини у третьому віці сприяє максимальному продовженню її продуктивного часу знаходження у професії, що всебічно покращує якість життя й самопочуття, відсуває час фізичного постаріння організму. Водночас для продовження продуктивного часу перебування людини у професії необхідно безперервно здійснювати оновлення її професійних знань, так як за сучасного вектору спрямування економічної політики на інноваційно-технологічний й інформаційний розвиток відбувається досить швидке знецінювання наявних знань.
Однією з негативних тенденцій сьогодення є той факт, що більшість роботодавців не здійснює інвестування у професійний розвиток людини у віці через те, що окупність таких інвестицій вважається у суспільстві практично нульовою. Тобто роботодавець, який здійснює інвестування у професійний розвиток літньої людини має дуже високий ризик не лише не отримати прибуток від цих заходів, а й навіть не повернути кошти, які було спрямовано на такий розвиток. Одночасно із цим спостерігається різке скорочення бажання літнього досвідченого професіонала передавати нагромаджені ним знання та досвід молоді, що перериває ланцюг спадкоємності знань й стримує перспективний розвиток суб’єкта господарювання.
Протягом життя людини через перманентну зміну фізіологічного й психоемоційного станів відбувається трансформація її можливостей і здібностей, вмінь й реакцій. Через зміну соціальної ролі, статусу, складні умови життя та відсутність дієвої державної системи підтримки літніх людей вони здебільшого перебувають у стресовому та песимістичному стані, що апріорі зменшує результативність будь-яких заходів або проектів із розвитку та підвищує частоту захворювань організму. Крім того людина у віці завжди потребує більшої уваги та сторонньої допомоги – від простої поради й пояснення особливостей сучасних технологій, що супроводжують повсякденне життя і до застосування фізичної сили іншою людиною.
Перераховані особливості літньої людини мають бути врахованими при розробці програм, спрямованих на безперервний професійний розвиток, навчання та інтеграцію літньої людини у суспільне життя. Так, при формуванні підходів до розробки андрагогічної моделі організації навчання дорослої людини має бути закріплена за нею повна відповідальність за визначення сфери навчання, вибір методів, термінів і періодичності його реалізації, а також за об’єктивну оцінку отриманих.
Із віком багато функцій організму людини поступово слабшають (знижуються зір і слух, погіршуються пам’ять і мислення, виникають труднощі із сприйняттям нової інформації), проте самі здібності до навчання у дорослих (від 20 до 60 років) істотно не змінюються. При цьому у людей, зайнятих розумовою працею, вони зберігаються значно довший період. Водночас дорослі засвоюють нові знання і навички із різною швидкістю та результативністю, тому при роботі з ними потрібно приділяти особливу увагу індивідуалізації навчання, підвищувати самооцінку і відчуття власної гідності кожної людини. Досвід показує, що найбільш результативними методами навчання дорослих слід вважати їх активні форми, такі як презентації, семінари, ділові й рольові ігри, бізнес-тренінги, кейси, дискусії в малих групах, моделювання і виконання проектів, навчання дією і т.д. Під час організації процесу навчання дорослих слід також орієнтуватися на такі принципи безперервного розвитку:
пріоритету самостійності – усвідомлене ставлення людини до процесу власного навчання, потреба в самостійності та активізації розумової діяльності під час навчального процесу; вільний доступ до навчальних програм та їх безпосередній вибір літньою людиною; самостійний процес прийняття рішень під час навчання;
усвідомленості навчання – потреба у значущості й візуалізації для людини предмету навчального процесу, що сприяє розв’язанню важливої проблеми або досягненню конкретної мети людини та забезпечує високу мотивацію під час навчання;
признання практичного досвіду – розуміння й переосмислення нагромадженого людиною життєвого досвіду як важливого джерела раніше набутих знань та можливості їх подальшого оновлення;
діагностичності навчання – постійна оцінка результативності обраних методів й прийомів навчального процесу;
індивідуалізації навчання – індивідуальний підхід до навчального процесу через унікальний характер змін у поведінці кожної людини; практична спрямованість навчання;
комфортності навчання – створення позитивної й комфортної атмосфери під час проведення занять у межах навчального процесу; урахування впливу на процес навчання професійних, соціальних, побутових, тимчасових й інших чинників;
системності – обраний вид навчання має ґрунтуватися на явних і неявних знаннях літньої людини і забезпечувати закріплення набутих нових знань у її практичній діяльності;
принцип ефективності – прагнення до максимально повного застосування людиною на практиці отриманих знань, умінь і навичок.
Виходячи з того, що професійний і особистісний розвиток дорослої людини виступають інструментами її виживання у сучасному жорсткому світі, стратегія їх організації має бути ретельно продуманою і базуватися на комбінуванні найбільш ефективних варіантів забезпечення навчального процесу.
Слід також зазначити, що не зважаючи на те, що розробка та запровадження програм, спрямованих на максимальне залучення літніх людей до активного суспільного життя має базуватися на підтримці місцевих й національних органів влади, співпраці із закладами вищої освіти, роботодавцями й іншими учасниками ринку, основну увагу слід приділяти створенню умов до виникнення природного бажання у самої літньої людини до розвитку, професійної активізації та самовдосконалення. Лише за таких умов можливо отримати соціально-економічні переваги як безпосередньо для людині третього віку, так і для суспільству в цілому.
Автор публікації
