Протидія дискримінації у практиці Європейського суду з прав людини

Реальне здійснення прав і свобод людини залежить від забезпечення рівних можливостей реалізації їх для всіх осіб, незалежно від будь-яких особливостей їх особистого статусу. У зв’язку з цим заборона дискримінації в сучасних умовах визнана як принцип правового регулювання і розглядається як основний аспект більш загального принципу рівності.

Враховуючи загальновизнану неперевершену роль Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у сфері захисту прав людини, який, окрім безпосереднього правового захисту, прокладає нові шляхи, встановлює нові орієнтири та стандарти у напрямку змістовного розширення інтерпретації основних прав та свобод, закріплених унікальною Європейською Конвенцією про захист прав людини та основних свобод (далі – ЄКПЛ), доцільно провести аналіз практики ЄСПЛ щодо розуміння ним принципів рівності та недискримінації (заборони дискримінації) як системоутворюючих засад правового статусу людини та громадянина.

Вже у першій справі, яка містить скаргу щодо порушення ст. 14 ЄКПЛ (The case «relating to certain aspects of the laws on the use of languages in education in Belgium», далі – справа про мови в Бельгії), ЄСПЛ віддав перевагу формулюванню, наведеному в англомовному варіанті ЄКПЛ, оскільки буквальне тлумачення франкомовного може призвести до гіперболізованої заборони будь-якої диференціації: «Незважаючи на загальне формулювання французького тексту (sans distinction aucune – без будь-яких відмінностей), ст. 14 означає повну заборону проведення будь-яких відмінностей у користуванні визнаними правами і свободами. Цей текст має розглядатися у світлі обмеженого формулювання англомовного тексту – «без дискримінації» (without discrimination).

На додаток слід, зокрема, зазначити можливість отримання абсурдних результатів при інтерпретації ст. 14 у тому варіанті, який, начебто, передбачає франкомовний текст. Наприклад, можна було б дійти до визнання таким, що суперечить ЄКПЛ, будь-якої з безлічі правових чи адміністративних норм, яка не забезпечує кожній людині повної рівності у користуванні визнаними правами та свободами. Компетентна влада держав часто стикається з ситуаціями та проблемами, які внаслідок внутрішньо властивих їм відмінностей потребують різних правових рішень; більше того, певні правові нерівності створюються виключно з метою скоригувати фактичні нерівності».

В останньому формулюванні, яке набуло ще більш чіткої, «викристалізованої» форми у рішенні по справі «Сейдич і Фінці проти Боснії та Герцеговини»: «ст. 14 не забороняє державам поводитися з одними групами населення інакше, ніж з іншими, з метою виправлення «фактичної нерівності між ними» проглядаються теоретичні основи для виправдання так званих «позитивних дій» і «зворотної (позитивної) дискримінації».

Таким чином, на підставі аналізу ст. 14 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, ст. 1 Протоколу № 12 до неї, а також визначальних рішень Європейського суду з прав людини щодо застосування вказаних нормативних положень можна стверджувати про наявні позитивні тенденції щодо розуміння Судом принципу недискримінації (заборони дискримінації), співвідношення його з принципом рівності, а також про певну наступність практики Суду з розгляду зазначених категорій справ.

 

Цей проєкт виконується у співпраці з громадськими організаціями “Гендерний клуб Дніпро” та “Фундація прав людини” та фінансується Інститутом зовнішніх культурних зв’язків (IFA) коштами Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина.

#PeaceInDigitalEra #МируЦифровийЧас #ФундаціяПравЛюдини #HumanRightsFoundation

0

Автор публікації

Офлайн 10 години

Treskin Dmytro

4
Коментарі: 0Публікації: 102Реєстрація: 30-07-2022

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю